ВИСНОВОК
За результатами проведеної оцінки фінансового стану можна зробити висновок, що перед підприємством постала проблема виживання. Його фінансова політика вирішує короткострокові задачі, які дають позитивні результати лише сьогодні з можливим негативним ефектом у майбутньому, що багато у чому пояснюється відсутністю фінансової стратегії.
Без системного підходу, без комплексного оздоровлення фінансової си¬туації, яка має бути узгоджена з конкретними особливостями діяльності, конкретними змінами процесів у кожній функціональній ланці підприємст¬ва, засоби його оздоровлення нагадуватимуть лише тимчасову "косметичну" операцію. Найважливішу увагу в системі заходів, спрямованих на фінансову стабілізацію в умовах кризової ситуації, слід приділити етапу відновлення та зміцнення рівня фінансової сталості підприємства — запоруки усунення неплатоспроможності й фундаментальної основи фінансової стратегії на прискорення економічного зростання.
Про поглиблення кризи свідчить той факт, що у 1997 р. 44% усіх госпо¬дарських структур працювали збитково, у тому числі в промисловості — 42%. вони зазнали 3,5 млрд. грн. збитків. Загострення кризової ситуації по¬чалося у 1993 р., коли збитковим було кожне дванадцяте підприємство. Ця тенденція тривала і в наступні роки: у 1994 р. — кожне дев'яте, у 1995 р. — кожне п'яте, у 1996 р. — кожне четверте. Рівень рентабельності у промисло-вості протягом 1997 р. зменшився з 9 до 6%. Кредиторська заборгованість зросла на 28,4%, у тому числі між підприємствами України на 27,5%, і в промисловості становила 46 млрд. грн.[13,стр.86].
Заходи щодо зміцнення фінансової сталості підприємства можуть дати позитивні результати лише за умови обов'язкового і суттєвого оздоровлення мою фінансів. Як доречно зазначив Я Корнаї; "Половинчастість одного комплексу заходів знижує ефективність іншого. Загальна сума десяти різних половинчастих результатів дорівнює не сумі п'яти повноцінних успіхів, а скоріше п'яти повним поразкам"[16,стр.86]. Кризовий фінансовий стан, в якому опи¬нилася значна частина промислових підприємств України в період політич¬ної та економічної трансформації, потребує застосування жорстких, але вод¬ночас ефективних заходів, спрямованих на зміцнення фінансової сталості.)
Причини, які зумовлюють невідповідність належному рівню фінансової сталості, можуть бути різними, однак усі вони поділяються на дві великі гру¬пи: поточні та стратегічні. До поточних причин слід віднести всі ті, які впли¬вають на рівень фінансової сталості підприємства. До стратегічних причин відносять ті, які впливають на досягнення належного рівня фінансової ста¬лості: помилки у стратегії управління, в політиці фінансування тощо.
Поточна невідповідність усувається оперативними методами фінансово¬го менеджменту. Стратегічна невідповідність може ліквідовуватися за допо¬могою таких дій, як коригування або заміна цілей, здійснення диверсифіка¬ції, створення нових організаційних форм управління тощо. Для цього необ¬хідно чітко уявляти можливості підприємства, вміння правильного вибору та визначення напрямків зміцнення фінансової сталості, обґрунтування перс¬пективних цілей і способів їхнього досягнення.
Однією з найпоширеніших причин зниження рівня фінансової сталості вітчизняних підприємств є втрата управлінським персоналом контролю над ним. Сьогодні в Україні склалася ситуація, коли управлінці середньої ланки мають інженерні знання, але майже не розуміють законів функціонування підприємства в умовах ринкової економіки, погано розуміються на особли-востях перехідного періоду, коли інженерні рішення домінують над еконо-мічними. В цих умовах інженерному корпусу необхідно протиставити як ба-ланс досить консервативний фінансовий менеджмент.
Природа механізмів контролю зумовлена характером ієрархічної структу¬ри: жорстко централізований порядок у вигляді піраміди, який контролює ланцюг прийняття рішень. Парадоксально, але питання контролю, а відпо¬відно управління фінансовою сталістю, яке до цього часу розглядалося у тео¬ретичному плані головним чином як ситуація втрати контролю, можна ін¬терпретувати як межу управління фінансовою сталістю. Насправді, на нашу думку, ефективне управління фінансовою сталістю перебуває у залежності від характеристик ланок ланцюга управлінських рішень.
На перший погляд, проблему можна трактувати, виходячи із довжини цього ланцюга, тобто кількості ланок в ієрархії. Кожна ланка утворює рі¬вень, який залежить переважно від технологічної складності та ієрархічної структури управління фінансовою сталістю. Політика зміцнення фінансової сталості в контексті антикризового управління фінансами підприємства пот-ребує організації стратегічного управління фінансовою сталістю.
Загалом стратегічне управління фінансовою сталістю — це діяльність, яка полягає у виборі дій щодо досягнення довготермінових цілей в умовах, що постійно змінюються,) тобто це сфера діяльності вищого управлінського пер¬соналу підприємства, яка полягає у забезпеченні сталості фінансового стану підприємства у довгостроковій перспективі “за рахунок високої частки влас¬ного капіталу у загальній сумі джерел фінансових ресурсів підприємства".
стор.45