ВСТУП 3
РОЗДІЛ 1. ІНТЕРНЕТ ТА ВИКЛИКАНІ НИМ ПРОБЛЕМИ АВТОРСЬКОГО ПРАВА 9
1.1. Інтернет: історія створення, будова та можливості. 9
1.2. Правові проблеми, породжені появою Інтернету. 15
1.3. Охороноздатність розміщених в Інтернеті матеріалів. 20
1.4. Види творів, розміщених в Інтернеті, та особливості їх охорони авторським правом. 30
1.5. Особливості розміщених в Інтернеті творів як предмета авторського права та проблеми їх правової охорони. 45
РОЗДІЛ 2. ЗМІСТ ТА ОБСЯГ АВТОРСЬКИХ ПРАВ В ІНТЕРНЕТІ 54
2.1. Майнові права. 54
2.2. Немайнові права. 71
2.3. Охорона технічних засобів захисту та інформації про управління правами. 74
2.4. Обмеження авторських прав: вільне використання творів. 78
РОЗДІЛ 3. ЗАХИСТ АВТОРСЬКИХ ПРАВ НА ТВОРИ, РОЗМІЩЕНІ В ІНТЕРНЕТІ 85
3.1. Захист на етапі до порушення. 86
3.2. Захист на етапі після порушення. 95
3.3. Проблеми, пов’язані з винесенням та виконанням судового чи арбітражного рішення проти іноземного порушника авторських прав на розміщені в Інтернеті твори. 97
ВИСНОВКИ 108
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 115

ВИСНОВКИ
Сучасне авторське право не дає однозначних відповідей на питання, що постали перед науковцями та практиками в результаті виникнення сучасних інформаційних технологій та функціонування Інтернету. Звикши мати справу з формами фіксації творів та маючи територіальний характер, авторське право в його теперішньому вигляді доводить свою нездатність належним чином регулювати суспільні відносини з приводу використання цифрового представлення творів та транскордонних комп’ютерних мереж.
Проведене дослідження надає можливість зробити висновок про справедливість наступних положень:
1. Всі категорії творів, зафіксованих в цифровій формі та поміщених на сайти в Інтернеті, відповідають критеріям охорони, встановленим авторсько-правовим законодавством більшості країн світу, і, таким чином, підлягають охороні авторським правом будь-якої з цих країн нарівні з творами, зафіксованими в більш традиційних формах, незалежно від виконання яких-небудь формальностей та факту опублікування.
2. Транскордонний характер Інтернету, цифрова форма закріплення розміщених в ньому творів та правовий нігілізм його користувачів сприяють масовим порушенням авторських прав в Інтернеті та значно ускладнюють здійснення авторами та їх правонаступниками своїх прав.
3. Попри загрози, які становлять інформаційні технології для володільців авторських прав на розміщені в Інтернеті твори, такі твори продовжують створюватися, в тому числі виключно для їх розповсюдження через Інтернет.
4. Всі майнові та немайнові права, що належать авторам та їхнім правонаступникам, в тій чи іншій мірі зачеплені функціонуванням Інтернету.
5. Розв’язати питання про зміст та об’єм авторських прав на розміщені в Інтернеті твори за умов транскордонного характеру цієї мережі та все більшої взаємозалежності країн можливо лише шляхом докладання спільних зусиль всіх зацікавлених сторін: держав, міжнародних організацій та організацій, що представляють як інтереси володільців авторських прав, так і інтереси споживачів.
6. Авторським правом дозволяється використання твору з дозволу автора чи його правонаступника та у ряді інших передбачених законами випадках. Дозвіл володільця авторських прав на використання твору може мати чітко виражений характер або припускатися, виходячи з таких факторів як необхідність, звичай та загальноприйнята практика, а також поведінка сторін.
7. Судове переслідування за численні “мікро-порушення” авторських прав в Інтернеті є нездійсненним завданням з цілого ряду юридичних, соціальних та економічних причин.
8. Змінити на краще сучасний стан справ з охороною авторських прав в Інтернеті можливо лише за умов поєднання правових методів регулювання з технологічними та економічними важелями.
9. Володільцям авторських прав на розміщені в Інтернеті твори доступна велика кількість моделей перехресного субсидування, які дозволяють їм отримувати доходи, не стягуючи платні за використання об’єктів їхніх авторських прав безпосередньо з користувачів мережі.
10. Економічні та технологічні методи захисту авторських прав не повинні стати сурогатом авторського права в Інтернеті, проте воно має регулювати лише найбільш екстремальну суспільну поведінку в Інтернеті, залишивши решту спектру ринковим важелям впливу на неї.
Одержані висновки придатні для використання органами законодавчої та виконавчої влади України з метою формування державної політики у сферах зв’язку, інформатизації та охорони авторських прав, а також розробки нормативно-правових актів та укладання міжнародних угод в цих галузях.
Всі вищенаведені положення в повній мірі справедливі щодо авторського права України. Як і авторсько-правове законодавство інших країн, воно виявилося неготовим до появи нових феноменів суспільного життя, породжених “цифровою революцією”. І це цілком природно. Право завжди не встигає за технологією. Як і інші галузі права, авторське право може лише намагатися адекватно реагувати на зміни в технології з тим, щоби позитивний соціальний ефект від впровадження таких технологічних здобутків, як Інтернет, сягнув максимально можливого рівня.
Досягти цього в масштабах української складової мережі Інтернет можливо лише за допомогою систематизації авторського права України та приведення його у відповідність до міжнародних стандартів, що склались у сфері охорони творів, розміщених в Інтернеті, з часів появи сучасних інформаційних технологій та комп’ютерних мереж.
Під систематизацією права звичайно розуміють процес приведення до єдності нормативно-правових актів шляхом зовнішньої або внутрішньої обробки їх змісту . В контексті авторського права України, даний процес уявляється найбільш доречним розпочати з інкорпорації (як офіційної, так і неофіційної). Цей спосіб систематизації права надасть можливість внести до первісних текстів нормативних актів з питань захисту авторських прав всі наступні зміни та доповнення, а також виявити в них внутрішні протиріччя і неузгодженості. Сказане стосується, перш за все, Закону України “Про авторське право і суміжні права”, який, будучи досить добре розробленим та прогресивним для часу свого прийняття, пізніше неодноразово змінювався та навіть в останній своїй редакції містить деякі невідповідності, нечіткості формулювань, прогалини тощо, а також суперечить деяким положенням Типового закону ВОІВ про авторське право і суміжні права та міжнародних договорів, учасницею яких є Україна.
Лише після закінчення процесу офіційної інкорпорації авторського права України видається доцільним розпочати його кодифікацію. Цей процес полягає у зведенні до єдності нормативно-правових актів, що належать до даної галузі права, шляхом переробки і внутрішнього узгодження їх змісту та відкидання їх певних застарілих частин. При цьому мають бути заповнені прогалини, що існують в авторському праві України у таких сферах, як правова охорона комп’ютерних програм та баз даних, вільне використання творів, а особливо здійснення прав авторів та інших володільців авторських і суміжних прав та відповідальність за їх порушення.
Уявляється доречним, щоби таке заповнення прогалин в авторському праві України відбувалося у формі розробки і прийняття спеціальних законів, покликаних регулювати суспільні відносини у зазначених сферах, з одночасним включенням їх положень цивільно-правового характеру до Книги Четвертої “Право інтелектуальної власності” нового Цивільного кодексу України, який було прийнято Верховною Радою України 29 листопада 2001 р. та, якщо буде підписаний Президентом, вступить в силу 1 січня 2003 року. Саме цей нормативно-правовий акт, поряд з Конституцією, “безумовно повинен стати основою для побудови системи права в Україні, бо з ним могли б звірятися всі наступні закони і відповідно оцінене минуле законодавство”.
Під час кодифікаційних робіт законодавець має враховувати прийняті Україною на себе зобов’язання за міжнародними договорами, стороною яких вона є, а рівно і положення інших міжнародних документів, які, не накладаючи на держави жодних зобов’язань, є, тим не менш, визнаними міжнародними стандартами в галузі авторського права (насамперед, Типовий закон ВОІВ про авторське право і суміжні права та Типовий закон Комісії ООН з права міжнародної торгівлі (ЮНСІТРАЛ) про електронну комерцію).
Необхідно також вжити необхідних заходів для найшвидшого приведення законодавства України у відповідність до вимог Угоди TRIPS, як це передбачено Указом Президента України “Про заходи щодо охорони інтелектуальної власності в Україні”. Приєднання України до цієї угоди наблизить її членство в СОТ та відкриє їй шлях до використання механізму вирішення спорів у сфері міжнародної торгівлі, який існує в рамках цієї впливової організації.
Згідно з Угодою про партнерство та співробітництво між Україною і Європейськими Співтовариствами та їх державами-членами, яка була підписана 16 червня 1994 р. та набула чинності 1 березня 1998 р., Україна взяла на себе зобов’язання до 2003 року досягти рівня охорони прав на інтелектуальну власність, який існує в ЄС, та приєднатися до багатосторонніх конвенцій з права інтелектуальної власності, сторонами яких є держави-члени ЄС (ст.50 і Додаток ІІІ). До таких конвенцій належать і укладені під егідою ВОІВ Договір про авторське право та Договір про виконання і фонограми, які закріпили нові тенденції в авторському праві, що виникли внаслідок розвитку цифрових технологій та мережі Інтернет. Положення обох Договорів ВОІВ, як і положення Римської конвенції, ще очікують на імплементацію до внутрішнього законодавства України.
Законодавство про інтелектуальну власність також входить до сфери адаптації законодавства України до законодавства ЄС згідно із затвердженої Указом Президента України Стратегії інтеграції України до Європейського Союзу. З точки зору приведення у відповідність до європейських стандартів авторського права України у сфері інформаційних технологій, для вітчизняного законодавця мають становити неабиякий інтерес такі акти ЄС, як Директива Ради 91/250/ЕЕС з питань захисту комп’ютерних програм, Директива Ради 96/9/ЕС про охорону баз даних, а також Зелена книга стосовно авторського права і суміжних прав в інформаційному просторі.
Зближення та уніфікація норм авторського права України “з відповідними правилами окремих країн, груп країн або нормами міжнародних конвенцій універсального значення, які розраховані на їх прийняття національно-правовими системами більшості країн світу, є вимогою часу, а точніше, продиктовані економічними реаліями сьогодення. Це слід особливо підкреслити, аби зрозуміти, що пошуки певних правових рішень за кордоном не є примхою розробників або якимось “схилянням” перед Заходом. Від того, якою мірою буде вирішено цю проблему, залежить рівень адаптивності нашої країни в європейському та світовому економічному та політичному просторі”.
Звичайно, успішність процесу систематизації та модернізації авторського права України відповідно до потреб, продиктованих революційними перетвореннями в інформаційній сфері, буде в значній мірі залежати від того, чи будуть змінюватися в країні традиційні правові поняття і концепції, що вироблялися протягом багатьох років. І це вже відбувається. Але цей процес дуже повільний і вимагає зміни поглядів на нього тих, від кого залежить його хід.
На жаль, як законодавці, так і ті, хто покликаний тлумачити закони, не завжди розуміють природу та значення нових досягнень науки. Тому надзвичайно важливим для України, яка “з одного боку, ... має потужний науково-технічний потенціал, високорозвинену культуру, а з другого – донедавна не мала ... власного законодавства про охорону інтелектуальної власності” , а спеціальне законодавство з питань комп’ютерних мереж лише починає створювати, є розуміння юристами, законодавцями та суддями того, як авторське право регулює функціонування інформаційних технологій на сучасному етапі та які тенденції їх розвитку і як вплинуть на нього в майбутньому.
На сьогодні ж з повною впевненістю можна стверджувати, що з розвитком Інтернету авторське право буде не зникати, як дехто каже, а лише змінюватися, беручи на озброєння нові концепції та методи регулювання. Спеціалісти з комп’ютерної техніки та телекомунікацій вже внесли свій вагомий внесок у процес перетворення людства на “інформаційне суспільство”. Тепер слово за законодавцями та урядами світу.
стор. 127