Висновки
Михайло Драгоманов залишив значну наукову, науково – популярну та публіцистичну спадщину, в якій аналізував явища політичного життя, оцінював історичні події, висловлював прогнози щодо майбутнього. Розмаїття його наукових зацікавлень, глибока ерудованість і багатий життєвий досвід разом з активною суспільною діяльністю надають особливу вагомість драгомановському творчому добутку.
Драгоманов відзначив історичну мінливість і минучість соціальних і політичних форм організації суспільного, державного устрою. Саме розвиток людської особливості, за Драгомановим, її прагнень та інтересів виступав рушійною силою, яка визначала характер різних епох і народів, розвиток світової цивілізації. Відтак, первинним у політичних ідеях Драгоманова був антропоцентризм, розуміння досвіду історії та сучасних процесів під кутом зору задоволення прагнень і потреб людини. Драгоманівським поглядам виразно притаманний гуманізм, віра у можливості духовного вдосконалення людини, у творчій розвиток і культурний прогрес суспільства. Відповідно до цих засад він підходив до розв'язання проблем соціального, економічного та політичного поступу як окремих народів, так і людства в цілому. Драгоманов протистояв сучасному йому суспільству станових і соціальних привілеїв, політичної дискримінації ідеали демократичного, динамічного суспільства, заснованого на засадах розуму, солідарності, взаємодопомоги та спрямованості до ,,інтегрального” розвитку. Наголос на творчому потенціалі людини, на соціально – перетворюючій діяльності розумних, відповідальних індивідів відзначав його проекти суспільної організації, формував критерії, на основі яких учений аналізував минулі і сучасні йому форми суспільного життя. Його була притаманна відданість ідеї верховенства права та розвитку правових відносин як гарантії демократичності, поступовості соціального розвитку. Не буде перебільшенням твердити, що Драгоманов одним із перших в українських та російських суспільно – політичний думці в теоретичному плані і в розробці політичної стратегії тяжів до ідеалів розвитку громадянського суспільства. В його розумінні суспільство мало складатися з вільних, економічно і соціально забезпечених індивідів, діяти на основі громадської ініціативи та асоціації, поєднання приватних і колективних інтересів та розв'язання суперечностей і конфліктів між ними на засадах взаємоповаги, діалогу та компромісів, пошуку спільних цілей і завдань.
З драгомановськими уявленнями про суспільну організацію пов’язана його концепція національності, народу, нації. За Драгомановим для індивіда важливе творення духовних і матеріальних цінностей у рамках свого національного суспільства, повноцінна участь у його діяльності, служіння його інтересам. Без національного колективу неможливо уявити входження людини в людство, його виживання та розвиток, підкреслював Драгоманов. Для нації обов'язковим виступає плекання особистості, задоволення спільних інтересів своїх спів племінників, боротьба за гідне місце у світі, в культурному, суспільному, політичному та економічному житті людства. Людство виступало у Драгоманова як надбудова, завершення розвитку універсальної ієрархії соціальних та етнонаціональних структур, в яких проходить життя людей, їх соціалізація та діяльність, від первинної громади – асоціації, через націю до всесвітньої цивілізації.
Його бажання знайти вирішення проблеми задоволення національних потреб і гармонізації міжнаціональних стосунків відповідало нагальній необхідності пошуку засобів подолання конфліктів, значення і масштабність яких він оцінював правильно.
Драгомановський европоцентризм був своєрідним критерієм вивчення вітчизняної історії та прогнозування національно - політичних процесів у контексті розвитку європейської цивілізації. Відстоюючи унікальну роль національного в житті окремої людини, значення національної самоорганізації, Драгоманов виступив одним із справжніх українських будителів, практичним діячем відродження України, захисником прав та інтересів інших ,,недержавних” націй східної Європи. Йому належить чимала заслуга в політизації національного руху, у формуванні його нової ідеології, визначенні стратегічних і тактичних завдань, у творенні відповідної організаційної мережі. Політичний реалізм доречний наголос на розробці автономістсько – федеративної програми майбутнього України, Росії та Східної Європи як першочергового завдання українського руху Драгоманову належать.
Інерційного переважання програми автономної України як стратегічної мети національного руху. Йому все – таки належить справжня честь бути одним із найбільш плідних і послідовних політичних теоретиків вітчизняної суспільно – політичної думки ХІХ ст. Його конституційні нариси, політичні проекти, пропозиції забезпечення демократичної діяльності свободи, пріоритетності прав людини залишаються не тільки історіографічним явищем, але й, до певної міри, актуальним теоретичним надбанням суспільно – політичної думки України.
Саме Драгоманов одним із перших серед вітчизняних суспільно – політичних діячів замислювався над питаннями міжнародної політики, її значенням для втілення у життя українських національних інтересів. Він аналізував можливості використання українцями різних, у тому числі конфліктних міжнародних політичних ситуацій для внесення українського питання до порядку денного загальноєвропейської політики. Драгоманов був не лише своєрідним ,,послом” українського народу в Західній Європі, авторитетним представником національної науки, журналістики, літератури та культури. Йому довелось два десятиріччя представляти перед європейськими народами національну політичну думку, доводити до їх відома погляди діячів українського руху, бути ,,рупором” національних устремлінь, першим постійним пропагандистом ,,української справи” як такої, що потребує й заслуговує на загальноєвропейську увагу.
Драгоманову належить певний пріоритет теоретичного обґрунтування геополітичних парадигм української зовнішньої політики. Значення, переваги та недоліки драгомановської теоретичної спадщини важко оцінити без урахування ідеологічних перспектив його світогляду, його ролі ідеолога українського визвольного руху, впливового теоретика та публіциста ліберальної та демократичної опозиції в Росії, ініціатора програмних національно – демократичних і соціалістичних течій східноєвропейських народів. По – перше, від знаючи важливість спадщини Драгоманова – ідеолога, наголосимо, що вважаємо методологічно необґрунтованими спроби ототожнення його світогляду з будь – якою чітко визначеною ідеологічною демократичною чи, тим більше, окремою партійною доктриною. Драгоманов тяжів до пошуків синтетичної моделі політичного та суспільного розвитку, для створення якої творчо використовував і поєднував елементи, принципи, ідеологеми та міфи ліберальної, демократичної, націоналістичної та соціалістичної ідеологій. По – друге, вчений і громадський діяч виступав ініціатором громадської та політичної організації, інструлізації українського руху, національно – партійного поділу всеросійської опозиції, особисто схилявся до позиції не поза – а, над партійності, тим самим звільняючи ідеологічний простір для теоретичних узагальнень, програмних експериментів і формування нових політичних об’єднань на широкий соціальний, етнонаціональний та ідейній основі.
На наш погляд, Драгоманов як теоретик та ідеолог у своєму розвитку проходив такі основні етапи. У ранні роки, до вступу в ,,Стару Київську Громаду”, в його світогляді переважали риси регіонального ,,малоруського” патріота, який головним чином переймався ідеалами, настроями та сподіваннями всеросійського лібералізму та демократизму. У 1860-х першій половині 1870 – х років світобачення Драгоманова схиляється в бік все більшої соціальної та національної радикалізації його поглядів, він переймає на себе естафету програмних розробок від старшого покоління українських діячів 1840-1850-х рр.. У перші роки еміграції учений і громадський діяч експериментує з анархо – федералізмом і соціалістичним радикалізмом. А з початку 1880-х рр. він усе більш упевнено змінює акценти у своїх працях на синтез політичних концепцій європейського лібералізму та соціального демократизму, осмислюючи їх з українського погляду, з точки зору інтересів спільної визвольної боротьби бездержавних націй Східної Європи. При цьому Драгоманов намагається реалістично враховувати історичні, політичні, соціальні та культурні обставини Російської та Австро – Угорської імперії, міжнародної ситуації, що склалась. Останні роки життя, з кінця 80-х рр. ХІХ ст., він намагався запропонувати вітчизняному загалові власну версію нової політичної програми, що спиралась на ідеї національного демократизму, була суттєво доповнена елементами соціальних доктрин західноєвропейського радикалізму, збагачена досвідом, здобутим Драгомановим за попередні десятиріччя своєї наукової, літературної і громадсько – політичної діяльності.
Безсумнівно, Драгоманов посідає цілком самобутнє, визначальне місце у розвитку українських демократичних традицій політичної думки. Він пропонував і відстоював план формування української політичної нації, який розробляв на засадах громадянського суспільства, на основі широкого розвитку місцевого та регіонального самоврядування, на принципах всебічного забезпечення прав людини і громадянина. Ідеї Драгоманова вплинули і на поступ російської ліберальної думки . Зокрема, вони були помітним явищем у рамках федералістської традиції політичної думки в Росії, у розвитку конституціоналізму, уявлень про цінності та інститути політичної свободи.
Явищем, яке не варто ігнорувати або применшувати його значення, були ідеї Драгоманова і в регіональному – східноєвропейському вимірі. Він став одним із впливових, авторитетних теоретиків національної демократії, яка все голосніше заявляла про себе як нова впливова політична течія та масова ідеологія. Насамкінець, він виступив захисником інтересів поневолених, бездержавних націй Східної Європи, звертаючись зі своїм творами та ініціативами до громадської думки, наукової та політичної еліти західноєвропейських країн.
Відзначаючи науково – теоретичний потенціал, сильні сторони творчого добутку Драгоманова, треба зазначити, що його спрямованість на вирішення проблем поточної політики, прагнення знайти розв’язання глибинних проблем свого часу проводили не тільки до реалістичності та конкретності мислення Драгоманова - політика.
Спадщина вченого залишає також чимало ,,відкритих питань”, зокрема, про співвідношення завдань суспільного розвитку і державних інтересів, про роль і значення колективних та індивідуальних прав, про межі прагматизму і сенс політичного романтизму. Ці та інші питання дозволяють поколінням дослідників і зацікавленим читачам драгомановської наукової спадщини оцінювати його ідеї та думки в нових історичних і політичних умовах, у духовно культурному кліматі наступних епох, пропонуючи власні відповіді на ці питання. Певні його концептуальні положення зберігають актуальність і потенціал розвитку.

стор.39