Висновки.
В багатьох країнах мусульмани шукають відповіді на виклики сучасного життя в Корані Рекомендації і релігійні норми ближчі до родово–племінного суспільства з чим ми не погоджуються, адже Біблія не була настановою а лише правом для зразка рабовласницьких чи феодальних держав. Найбільші ортодокси ісламу: вчителі та богослови вважають джихад [70, с.20] вищим духовним обов’язком мусульманина, що можна пояснити масштабною роллю священної війни в Корані, оскільки за Уільшером П. [76, с.10] кінцева мета ісламу – гегемонія в глобальному масштабі. Війна за перевагу релігії та віри не обов’язкова, проте вища над іншими обов’язками. Загинувши мученик–шахід одразу попадає в рай. Обжита земля поділяється на володіння іслама (дар аль іслам) та землі війни (дар аль харб).
Вчений Київського Національного Університету Куліш І.В. [56, с.33] притримується думки, коли відносини від соціальних до військових співвідносяться але не на користь мусульман, то мир переважає з метою взаєморозуміння.
Двадцять перше століття входить до азійської ери за футурологами які спланували його подальший розвиток на п’ятнадцять років. Чому? Тому що теракти передують прихованій небезпеці внутрішніх і зовнішніх конфліктів.
Внутрішнім конфліктам присвячений перший розділ. Вчений Толіпов Ф.Ф. [74, с.96] вважає їх затухаючими лише зрідка нагадуючи про себе. Існує думка, яку приписують частково Жанмохамеду П. і Кісільову В. [49, с.30] стосовно виборів глави держави. В минулому (XVIII – XIX ст.) – імам, халіф, султан. В сучасному (ХХ ст.) додається ще й президент [66, ст.26]. Вибори починаються з шури (Рада улемів) закінчуючи мубайаа (народне обрання). Хоча на практиці шура та мубайаа не стали стійкою процедурою виборів і утвердження верховної влади, а тільки оформляли насильницьке захоплення влади.
Отже, в першому розділі ми проаналізувли ідеї тероризму, їх склад і дискусії по проблемі переходу теорії в політичну площину навівши для прикладу ідеологію Афганістана.
ІІ і ІІІ розділи передбачають розкриття ролі зовнішнього конфлікту. Як і раніше так і на сучасному етапі мусульманські сутички супроводжуються насиллям в поєднанні з братовбивчою війною. Приклади: ірано–іракський конфлікт, збройна боротьба вакхабітів з іншими арабами, рух магдістів в Судані, салафітів в Лівії. В 1989 році ісламські екстремісти в Єгипті, Африці, Алжирі, Йорданії, інших мусульманських країн оголошували джихад “невірним” політикам, чим зачепили дуже хитку межу рівноваги в суспільстві; спровокувавши військове втручання Заходу (війна у Перській затоці 1991 року). Варто пам’ятати про ціну життя на Сході і Заході і духовні і матеріальні права людин. Таким чином, розростання екстреміських угруповань, політизація ісламу привели до переходу ісламських фанатиків з політичної площини дій до практичної діяльності.
В ІІІ розділі подається географічна карта міжнародного ісламського тероризму із зазначенням кількості бойовиків, видів терактів, подаються вражаючі факти та статистичні дані.
Ряд іноземних джерел [17, с.56] розкриває демографічний вибух в країнах Центральної Азії так як проблема не регулювалась в другій половині двадцятого століття крім Індії та Китаю. В мусульман дві проблеми: високий матеріальний рівень представників владних структур і значна кількість збіднілих селян яким нічим прогодувати багатодітні сім’ї, стаючи на шлях війни радо сприймають ідеї опору, протесту отримуючи непоганий заробіток. Свобода вибору затаврована сімейно–клановою сферою буття, вільнодумство заборонене Кораном (Салман Рушді, Таслін Кедіх).
Ми не намагалися перетворювати проблему в диспут між прихильниками і прибічниками тероризму: метою роботи було прагнення відшукати раціональне зерно, “середину” стосовно нової проблеми. Автор поділяє думку частково Куліша І.В. [55, с.115] подаючи на Ваш розгляд доктрину наступну та захисту на відміну від російської придушення з екстремістами та свого роду суперництво з американцями за фізичне винищення частини підготовлених власними фахівцями бойовиків.
Висновок влучно сформулював засновник шалфітсько мазхаба (суфіської школи) Шафія: “Влада належить тому, хто одержав перемогу”.

стор.54