ВИСНОВКИ
Автору не хотілось би зараз возвеличувати чи критикувати Ніцше. Нехай філософ скаже сам за себе:
„Я надто добре знаю умови, – й вони доконечні, – за яких можна зрозуміти мене. Треба бути справедливим аж до суворості в царині духу, щоб бодай витримувати моє завзяття і пристрасть. Треба мати звичку жити в горах і згорда дивитися на балачки про політику і всілякі націоналізми. Треба бути байдужим, не питати, чи істина дасть плоди, а чи стане вам згубою... Сильні полюбляють питання, до яких сьогодні ще ніхто не зважився підступити: адже в них є сміливість зазіхати на заборонене, – отже, заганяти себе в лабіринт. Це досвід самотності, всемеро дошкульнішої за звичайну відлюдність. Для нової музики потрібні й вуха нові. Для далекого – нові очі. І нове сумління, щоб почути досі німу істину. І прагнення надзвичайної ощадності: тримайте свою силу й завзяття при собі... шануйте себе; любіть себе; зберігайте безумовну внутрішню свободу...” [1, ст. 331]
Ніцше помер безумним. Проте за життя він був генієм. Не важно яким – хорошим чи поганим. Важно як ми його розуміємо. Вогонь також ні хороший, ні поганий. Він полум’яний, жагучий, нестримний, смертельний. Все залежить від того, в чиїх він руках. Він може сіяти смерть, може дарувати життя. І хто знає, може колись мрії Ніцше подарують життя новій надлюдині.

стор.33