Заключення.
Підчас написання цієї дипломної роботи ми зіткнулись з багатьма проблемами, першочерговою стала проблема наявності великої кількості різних точок зору стосовно розширення НАТО та участі країн в програмі «Партнерство Заради Миру».
Так що ж таке ПЗМ, один з універсальних інструментів розширення НАТО та впливу на суспільну думку країн-учасниць ПЗМ, чи природній розвиток світової спільноти та «сходинка» до об’єднання людства в єдине суспільство, як соціально, так і культурно.
При написанні цієї роботи ми прийшли висновку, що все ж таки „холодна війна”,яка після розпаду СРСР трансформувалась у „Інформаційну геополітичну війну” грає першочергову роль у розвитку співпраці НАТО з тими, чи іншими країнами.
Наприклад, ще до інтервенції своїх та союзних військ в Югославію, Афганістан, Ірак, а в майбутньому в Сірію та Іран, НАТО проводили та продовжують проводити практику пропаганди, та програми впливу на громадян шляхом співпраці з ними.
На нашу думку з одного боку створення програми співпраці, про яку йшла мова вище, є однією з інформаційних технологій впливу НАТО на країни налаштовані проти Альянсу, та нейтральні країни. І що саме ця програма є найбільш глобальною пропагандною програмою за для зближення з НАТО.
З іншого боку саме ця програма може бути тією „ланкою”, яка зможе поєднати Азіатську, Європейську та Амеріканську цивілізації, які практично ще не вдавалось об’єднати жодній людині, з причини культурних, религійних та громадських суперечностей. І якщо НАТО вдастся знайти ту „Золоту середину” яка зможе відкинути суперечності між цивілізаціями та релігіями і об’єднати людство в єдине суспільство, ми зможемо сказати, що „Партнерство заради миру” з’явилось саме заради миру, а не задля прикриття геополітичних стратегій США.
Співпраця України з Альянсом почалась вже після набуття Незалежності, а саме у 1991 році, коли Україна вступила до Ради північноатлантичного співробітництва; і вже за три роки у 1994 році вона приєдналася до програми «Партнерство заради миру».
З цього самого моменту почалась тісна співпраця Міністрества Оборони з НАТО. І вже у 1996 році Український військовий контингент бере участь у миротворчій операції в Боснії та Герцеговині. Що це дало для молодої Держави? Поперше визнання України, як сильної Держави, яку хвилюють не тільки внутрішні проблеми, а як Державу, що має сформований зовнішньо-політичний курс. Досі відношення до України було, як до країни, яка є часткою СРСР, політика якої повністю залежить від голосу Росії. І хоча це були перші зовнішньо-політичні кроки молодої держави, і на її шляху ще повинно було з’явитись багато незручностей та внутрішніх суперечностей, щодо шляху майбутнього розвитку, але ці кроки, на нашу думку, стали однією з найважливіших подій в сучасній історії України.
9 липня 1997 року у Мадриді Українська делегація підписує Хартію про Особливе партнерство, а також засновує комісію Україна-НАТО. Наступним кроком стає відкриття місії України при НАТО та Центр інформації та документації НАТО в Україні, які надають громадянам України повну інформацію, щодо усіх кроків на зближення, та інформацію про роботу Альянсу на міжнародні арені. Відкриття такого центру відкрило більшу прозорість в відношеннях між Україною та НАТО, і на тей час надало поштовх до свободи слова в нашій країні.
Наступним кроком стало заснування у 1998 році Спільної робочої групи з питань оборонної реформи.
У 1999 році українсько-польських батальйон прибув до Косово це стало другою спільною миротворчою операцією України в рамках вже підписаних міжнародних договорів. Мінусами таких операцій можна назвати травматизм та смерті Українських воїнів. В такому разі завжди з’являється питання: А чи варто жертвувати життям співвітчизників заради міжнародного статусу? Різні політики зможуть відповісти по різному. Так гуманістично настроєний політик завжди відповість „Ні”, що ніщо у світі не замінить людського життя. Націоналіст, патріот чи просто кар’єристично настроєний політик завжди скаже „Так”, що інтереси Держави є першочерговими. І це питання завжди було і буде найактуальнішим питанням під час військових операцій.
У 2000 року відбулася ратифікація Угоди про статус сил, що беруть участь у заходах ПЗМ, яка сприяла участі України у військових навчаннях, але й відкрила небесний простір для польотів наразі потреби військових літаків військ Альянсу.
22 листопада 2002 року у Празі відбулося ухвалення Плану дій Україна-НАТО. Цей план відкрив Україні шлях до набуття членства в Євроатлантичному Альянсі та ЄС. Цим планом розписується кожен крок до сближення України з цими міжнародними об’єднаннями.Ухвалення плану Україна-НАТО надало ще один поштовх до визнання України, як сильної держави, яка має свій голос на міжнародній арені.
Останнім кроком на сближення стала ратифікація у 2004 угоди про підтримку операцій НАТО з боку України.
Аналіз останніх подій приводить нас до висновку, що Україна стає все більш активним партнером в ПЗМ, починаючи з 1994р. і закінчуючи підписанням Хартії "Про особливе партнерство між Україною і Північноатлантичним Альянсом", яка дає Україні прекрасні перспективи у відносинах з НАТО. Цей висновок підтверджується успіхами в багатьох галузях співробітництва, таких як: створення багатонаціональних формувань, кооперація в реалізації воєнної реформи, практичне військове співробітництво на Балканах в проведенні миротворчих операцій, де українські підрозділи були задіяні в Силах захисту ООН в Боснії, починаючи з липня 1992 року, потім в операціях ІФОР і СФОР, а також зараз в операції КФОР в Косово.
З боку професіоналізму та практичності Україна звичайно по праву може пишатися своєю участю в цих міжнародних миротворчих операціях, але є і мінуси яких ніяк не можна обминути – це по перше загальна відповідальність за помилкові вбивтсва мирних громадян, та смерті молодих солдат. І не так важливо солдат якої країни натиснув на гачок, відповідальність за життя людини несе вся коаліція, і Україна не є виключенням. Також великим мінусом є втручання в внутрішні справи країни в яку інтервували „миротворчі сили”, яскравим прикладом є війна в Іраку. Куди були направлені не лише американські, англійскі та інши війська НАТО, але й Українська армія, яка також взяла відповідальність за „Миротворчий процес в Іраку”.
Також приймая участь в навчаннях, брифінгах та семінарах в рамках ПЗМ, ми стаємо більш відкритими для НАТО й розкриваємо власні стратегії напрацьовані за десятиріччя існування, як СРСР, так і Незалежної України. Особливо проблематичними стають відносини з Росією – головним політичним супротивником розширення НАТО на Захід, та одним з головних стратегічних, як в суспільному так і в економічному плані, партнером України. І будь-яке зближення з Північноатлантичним Альянсом як напряму, так і в рамках ПЗМ викликає неадекватну реакцію МЗС Росії в бік України.
Незважаючи на величезні мінуси є й загальні позитивні якості співробітництва.
Україна як і інші країни-члени НАТО та країни-партнери має величезну користь від своєї участі в партнерстві, оскільки вона відповідає як національним, так і загальним інтересам цих країн. Перспективи політики НАТО спрямовані на підтримку незалежності і суверенітету України. Тісне співробітництво України з НАТО сприяє реалізації її головної стратегічної мети - інтеграції в Європу. Участь Збройних Сил України сприяє досягненню цієї мети та забезпечує стабільність та безпеку в Європі.
Переслідуючи свої законні національні інтереси в співробітництві з НАТО та іншими країнами-партнерами, Україна робить значний внесок в посилення спільної обороноздатності і ефективності дій європейських націй щодо забезпечення стабільності і безпеки в Європі.
За останні роки НАТО та Україна виробили широку програму консультацій та співпраці. Консультації та співробітництво між НАТО та Україною через семінари, робочі групи та інші спільні програми стосуються широкого кола питань. До них відносяться планування на випадок надзвичайних ситуацій та готовність до катастроф; стосунки між військовими та цивільними, демократичний контроль над збройними силами, оборонна реформа в Україні; оборонне планування, складення бюджету, політика, стратегія та концепція національної безпеки, конверсія оборонної промисловості; військова співпраця між НАТО та Україною та сумісність; військова підготовка та навчання; економічні аспекти безпеки; наука і технологія; питання екологічної безпеки, зокрема ядерної безпеки; аерокосмічні науково-технічні розробки; координація дій військових і цивільних органів; управління повітряним рухом та контроль за повітряним простором.
Участь України в ПЗМ також дає нашому військовому комплексу величезний потенціал розвитку збройних сил, доступ до багаторічного досвіду інших країн-учасниць.
На сучасному етапі Україна взяла курс на зближення з НАТО. Існує багато точок зору стосовно подальшого розвитку цих подій. І чим це обернеться для незалежної країни, яка офіційно прийняла нейтралітет, ще невідомо. Можливі тільки припущення. Головне, що необхідне – це не робити поспішних кроків. І знайшовши вигоди в НАТО, не забувати о можливих вигодах раніше втрачених відносин з країнами-супротивниками Євроатлантичного Альянсу.

стор.90