ВИСНОВКИ
Протягом всього життя ми набуваємо досвіду, пізнаємо навколишній світ. Першу інформацію про властивості предметів і явищ довкілля отримуємо за допомогою відчуттів. Відчуття – це первинний етап пізнання людиною світу. Наші уявлення суб’єктивні, оскільки кожен з нас унікальний. Отже, у нас різні смаки, відчуття.
Відчуття – це суб’єктивне відображення окремих властивостей пред-метів і явищ навколишнього світу в корі головного мозку внаслідок їх без- посереднього впливу на наші органи чуття. Французький філософ П. Гасенді (1592-1655 рр.) зазначав, що відчуття – це єдине джерело пізнання [10, 46].
Органи чуття — єдині канали, якими зовнішній світ проникає в людську свідомість. Матеріальним органом чуття є аналізатори. Органи чуття людини одержують, відбирають, накопичують інформацію і передають її в мозок. Відтак виникає адекватне відчуття довкілля і стану самого організму.
Виникнення відчуттів зумовлюються перетворен¬ням специфічної енергії подразника, який впливає в певний момент на рецептор, на енергію нервових про¬цесів, відбувається перетворення енергії зовнішнього подразника на факт свідомості. Як і будь-яке психічне явище, відчуття мають рефлекторну природу, їхньою фізіологічною основою є нервовий процес, що виникає під час дії подразника на відповідний йому аналізатор.
Відчуття є простим, а сприймання – комплексним. Важливою є відмінність сприймань від відчуттів. Оскільки, сприймання виникають на основі відчуттів, то іноді їх важко розрізнити.
Отже, сприймання – це вибір, інтерпретація, аналіз та інтеграція стимулів, сенсорної інформації, що надходить у кору головного мозку через цілу систему органів чуття, та надання їм суті та змісту.
На відміну від відчуттів, які відображають тільки окре¬мі властивості та якості предметів, сприймання завжди цілісне, і предметне, воно об'єднує відчуття, що йдуть від ряду аналізаторів. Гештальтпсихологи пояснюють ціліс¬ність сприймання не властивостями цілісності предметів і явищ, а початковими цілісними структурами. "Сприй¬мання — це реконструкція світу", — стверджують вони. Сприймання можуть бути: повними і неповними; глибокими і поверхневими; помилковими або ілюзор¬ними (спотворення відображення дійсності); швидки¬ми й повільними.
Залежно від переважної ролі того чи іншого аналіза¬тора сприймання може бути:
— зорове (розглядання скульптури, картини);
— слухове (слухання оповідання, концерту і т. ін.);
— тактильне (обмацування, доторкування).
Буває сприймання:
— простору; часу: руху;
— предмета; мови: мушки;
— людини людиною.
Сприймання завжди константне (постійне). У ньо¬му безпосереднє пізнання доповнюється минулим досвідом, тому воно завжди осмислене та більш чи менш повно може бути висловлене словами.
Сприймання вибіркове, а саме: найпотрібніші деталі цілого завжди сприймаються виразніше.
У процесі навчання здійснюється розвиток в учнів пізнавальних процесів, який характеризується кількісними та якісними їх змінами. Вони виявляються зокрема в розвитку сприймання. Кількісні зміни полягають у зростанні швидкості перебігу процесу сприйман¬ня, у збільшенні числа сприйнятих об'єктів, розширенні обсягу їх запам'ятовування тощо. Якісні зміни являють собою певні перетворення структури сприймання, виникнення нових його особливостей, які знаменують собою піднесення його пізнавальної ефективності.
Аналіз результатів дослідження, проведеного в 4-Б класі ЗОШ № 9 м. Коломиї, показав, що відчуття є невід’ємною частиною сприймання. Також з’ясовано, що різні порушення у роботі аналізаторів мають свій відбиток в пізнавальній сфері дітей.
Проаналізувавши результати, ми побачили, що одна четверта класу недооцінює часові проміжки. Тобто, в учнів немає точності оцінки коротких проміжків часу.
За методикою "Визначення домінуючого типу сприймання за роботою провідних аналізаторів" ми з’ясували, що в 37 % дітей найшвидше реагує дотиковий (смаковий, нюховий) аналізатор в момент безпосередньої дії подразника аналізатора; 35 % – зоровий аналізатор; 28 % – слуховий.
Отже, ми робимо висновок, що в дітей домінуючим типом сприймання є дотиковий. Але в роботі з класом потрібно пам’ятати учнів, в яких зоровий
і слуховий тип сприймання, особливо при поясненні нового матеріалу.
При дослідженні було виявлено двох учнів: один з вадою зору, інший з вадою слуху. Інтерпретувавши результати дослідження, ми побачили, що в цих дітей відбувається компенсація на різні види діяльності, де вони можуть себе зреалізувати.
Після діагностики була проведена профілактика по розвитку сприймання та спостережливості.
Спостережливість розвивається успішніше, якщо вчитель не тільки супроводжує поясненнями демонстрацію наочних об'єктів, хоч це й дуже важливо, а й організовує самостійне розглядання цих об'єктів, пошуки їх характерних ознак, створення цілісних їх образів. Таким чином школярі вчаться точно, чітко їх сприймати — бачити, слухати, обмацувати, часом і нюхати, пробувати на язик, спостерігати й узагальнювати, визначати словами результати своїх спостережень.
Можливості виконання учнями таких завдань широко відкриваються тоді, коли вони ознайомлюються з початковим геометричним матеріалом, працюють з картиною на урокам мови, природознавства, ведуть щоденники спостережень змінами в природі, температурою, хмарністю, опадами, напрямком вітру, змінами в житті рослин і тварин тощо.
У молодших школярів сприймання стає більш довільним, цілеспрямованим і категорійним процесом.
Дослідження показало, що потрібно щоб педагог у своїй роботі був обізнаний з тим, що пізнавальна діяльність завжди розпочинається з чуттєвого відображення світу у відчуттях та сприйманні.
Під час написання дипломної роботи всі завдання було виконано, мети досягнуто.
стор.66