Висновок
Після розкриття теми “Податок на додану вартість та його роль у формуванні бюджету” та підводячи підсумки роботи, можна зробити слідуючи висновки.
Податок на додану вартість, як і будь-який інший податок, має свої недоліки і переваги.
Основним недоліком податку на додану вартість, як непрямого податку, є те, що він закладається в ціну товарів і тим самим підвищує її, що спричиняє недоступність деяких товарів, які оподатковуються податком на додану вартість малозабезпеченим верствам населення. Аналіз чинного законодавства з податку на додану вартість засвідчив ще один істотний недолік — подвійне оподаткування. Такий факт має місце при оподаткуванні підакцизних товарів, коли в оподатковувану податком на додану вартість базу включається сума акцизного збору. Більше того, в Україні існує велика кількість місцевих податків і зборів, джерелом сплати яких є собівартість – одна із складових бази для нарахування податкового зобовязання з податку на додану вартість. Очевидно, що в такий спосіб держава вирішує свої фіскальні інтереси, одночасно порушуючи задекларовані нею ж принципи податкової політики. Тобто додана вартість з метою оподаткування має бути максимально очищена від інших непрямих податків і платежів.
Широке застосування податку на додану вартість зумовлене чисельними його перевагами, серед яких найголовнішими є те, що оподаткуванню підлягає переважно дохід, який спрямовується на споживання; інша його частина значною мірою використовується на нагромадження, яке опосередковано стимулює процес інвестування.
Широка база оподаткування податком на додану вартість сприяє ваговому зростанню доходів держави від податків на споживання. У загальній системі податків та обовязкових платежів податок на додану вартість посідає особливе місце і є одним з основних джерел доходної частини Зведеного бюджету України.
Вилучення податку на всіх етапах руху товарів сприяє рівномірному розподілу податкового тягаря між усіма субєктами підприємницької діяльності. Єдині ставки полегшують як обчислення податку безпосередньо для платників, так і контроль державних податкових органів за дотриманням платіжної дисципліни. В Україні на даний час встановлено дві ставки: 20% та 0%. Ставка 20% є домінуючою, нею оподатковуються переважна кількість робіт, послуг, товарів.
Встановлення нульових ставок на експортні товари створює позитивні передумови для збільшення його обсягу та підвищення конкурентноспроможності вітчизняних товарів на світовому ринку. Використання даної ставки означає повне відшкодування податку, сплаченого експортером за товари, послуги, матеріальні ресурси, що використовуються для здійснення експортних операцій.
Оподаткування власне доданої вартості, сплата податку пропорційно новоствореній вартості на відповідному етапі виробництва чи просування товарів наближають податок на додану вартість до прямих податків із точки зору прогресивності оподаткування.
А широке коло платників податку на додану вартість, які належать до різних галузей і форм господарювання, значною мірою визначає його універсальність.
Таким чином, податок на додану вартість є найпрогресивнішою формою споживання. Разом з тим, як свідчить вітчизняний досвід, практика нарахування й сплати податку неповною мірою відповідає вимогам ринкового середовища, що вимагає подальшого вдосконалення механізму справляння податку на додану вартість відповідно до умов перехідної економіки України.
Розглядаючи більш конкретно ставки податку на додану вартість, слід особливо звернути на два моменти. Перший - повязаний з розміром ставки. Спочатку її було встановлено на рівні 28%, її розмір перевищував усі допустимі межі. Тому рішення про доведення ставки податку на додану вартість до 20% є виправданим. Однак у сучасних умовах господарювання і такий розмір податкової ставки є завищеним. У період становлення ринкових відносин рівень оподаткування товарів народного споживання має бути поміркованішим.
Другий момент – визначається кількістю ставок, що використовуються. Встановлення єдиної ставки податку значно спрощує систему функціонування та обслуговування податку на додану вартість.
Якщо податок на додану вартість обчислюється за єдиною ставкою до всього споживання, то податок пропорційний споживанню, але регресивний стосовно річного доходу. Тому, щоб послабити таку регресивність бажано було б встановити нижчу ставку на ті товари, які споживаються низькоприбутковими групами населення і в той же час підвищити ставки на групи товарів і послуг, що споживаються переважно високодохідними групами населення. В результаті така диференціація ставок податок втрачає свою нейтральність із зменшенням регресивності.
У перспективі доцільно поступово переходити до диференційованої шкали ставок, керуючись принципами: товари першої необхідності – знижена ставка, товари розкоші – підвищена ставка, усі інші товари – стандартна ставка. Розмір ставок податку на додану вартість мають визначатися не лише бюджетними потребами, а й реальними доходами споживачів. Враховуючи скрутний фінансовий стан у державі, необхідно зазначити, що запровадження диференційованих ставок сьогодні буде малоефективним, оскільки зумовить зростання адміністративних витрат щодо обслуговування податку на додану вартість та значно ускладнить механізм його дії.
Діючим податковим законодавством України передбачено широку систему пільг з податку на додану вартість. Вірогідно, що перелік пільг продиктовано намірами соціальної справедливості. Звільнення того чи іншого товару, роботи, послуги від податку на додану вартість передбачає автоматичне зменшення його ціни на суму нарахованого податку. Зацікавлені в цьому і платники податку на додану вартість і його носії, оскільки у перших зявляється можливість завдяки зниженню цін збільшити обсяг реалізації продукції за кількісними параметрами, а для других істотно послаблюється податковий тиск. Отже, звільнення від податку на додану вартість має на меті два основних завдання. По-перше, захист інтересів малозабезпечених верств населення (соціально-політичні мотиви); по-друге, стимулювання випуску окремих видів товарів, робіт, послуг.
Разом з тим характерною рисою податку на додану вартість як із позиції фіскальної достатності, так і з позиції економічної ефективності є його здатність сприяти реальній оцінці вартості товарів. Тому широка система пільг щодо сплати податку на додану вартість є недостатньо економічно виправданою.
На нашу думку, звільнення від сплати податку на додану вартість повинно стосуватися таких товарів і послуг: продуктів харчування, ліків і медичного обслуговування, витрат на освіту, купівлі та найму житла, книг і газет, музеїв, державних послуг, фінансових послуг, витрат на мистецтво, спорт, експортних операцій. При цьому механізм пільгового оподаткування має грунтуватися на двох методах: вилученні з оподаткування і встановленні знижених ставок на предмети першої необхідності.
Якщо ж говорити про аналіз податку на додану вартість в доходній частині Зведеного бюджету, то протягом 1995 – 1999 років надходження мали стрибкоподібний характер: у 1995 році надходження від податку на додану вартість до Зведеного бюджету склали 22%, у 1996 році – 21%, у 1997 році – 29%, у 1998 році – 26%. І хоча у 1998 році надходження від податку на додану вартість і знизились на три відсотки порівняно з попереднім роком, але в загальній системі податків та обовязкових платежів податок на додану вартість посідає особливе місце і є одним з основних джерел наповнення доходної частини бюджету України. Податок на додану вартість був і основним джерелом надходження бюджетів базового рівня до 1996 року, який складав у 1995 році 66,3%, у 1996 році – 55,7% до Зведеного бюджету, що значно перевищувало надходження до державного бюджету, яке складало відповідно у 1995 році – 33,7%, у 1996 – 44,3%.
В 1998 – 1999 роках відбулося невиконання плану відповідно на 6,1% (855,3 тис. грн.) та 14% (2245,6 тис. грн).
Невиконання плану по податку на добавлену вартість пов'язано зі зменшенням виробництва доданої вартості (падіння виробництва), а також з тим, що значна частина юридичних і фізичних осіб – платників податку на додану вартість не працюють. Але не зважаючи на це сума надходжень від податку на додану вартість в номінальному виразі постійно зростає.
Таким чином, податок на додану вартість посідає значне місце в податковій системі України. Він має свої переваги та недоліки, як з фіскальних позицій, так і з огляду регулювання обсягів споживання. Завдання науки про податки полягає в подальшому вдосконаленні механізму справляння податку, що вимагає як високої податкової техніки, так і великих фінансових витрат. Як свідчить світовий досвід – це єдиний правильний шлях.

стор.82