Висновки
Зазначимо, що тема цієї бакалаврської роботи була причиною роздумів як не одного покоління філософів, так і фактично всіх релігійних систем, і залишається актуальною, оскільки у наш час, науково-технічного прогресу, час матеріалізму та раціоналізму людина губиться у бутті, забуває, що істини можуть даватися не тільки наукою, але й вірою. Буття стає для людини буттям випадковим і залежним (бо існування належить Богові у Його єстві).
Отже я намагався в цих трьох розділах висвітлити співвідношення людина буття в процесі розвитку філософії, антропологічні особливості людини, проблему розумності людини та її здатності до пізнання проблему трансцентності та багато інших дотичних питань чи проблем
Отож, розглянувши проблему людини у системі буття приходимо до таких висновків.Проблема сенсу (буття) існування людини була актуальною у різні часи та періоди філософії. Одним із найбільш важливих періодів філософі ї був період середньовічної філософії, де проблема людини ставилася у контексті співвідношення людина-Бог.
Потрібно зазначити, що людина — єство тілесне, постійно спілкується зі світом, є його частинкою, належить до нього і в ньому живе і діє, підпорядковане його законам, але також займає у світі виняткове місце. Людина є володарем і паном світу: його організовує, упорядковує, перетворює і використовує його для свого життя і розвитку. Людина, народжуючись, своє тіло одержує від батьків, а душу — від Бога через творчий акт. Існує проблема, як постала перша людина на Землі: чи окрім душі Бог безпосередньо створив людське тіло, чи, можливо, використав тваринний організм, який повільним еволюційним шляхом розвитку став людським. Відповідь на це питання дають два напрямки: еволюціонізм та креаціонізм.
Людина — суб’єкт, становить єдність із подвійним виміром: тілесним і духовним, і той подвійний вимір виступає у вчинках людини: первень —матеріальний, пройнятий духом, як тіло — душею.
У світлі субстанціального зв’язку душі і тіла зникають усі труднощі, яких не могли розв’язати попередні концепції про людину, передовсім, психічних і фізичних. Отож, прийнявши субстанціальний зв'язок душі з тілом, стає зрозумілим взаємовплив та співзалежність тілесного та психічного життя людини, зрозумілий вплив та залежність психічного життя від організму, його розвитку, стану, від його систем та органів, бо це все належить одному суб'єктові, людській особі, яка охоплює у рівній мірі як тіло, так і душу. Зрозумілий також конфлікт між матеріальним та духовним началом у людини, і він буде тим частішим та боліснішим, чим більше буде порушений гармонійний розвиток між ними. А це легше зрозуміти, позаяк тіло і душа становлять тільки єдність, а не тотожність.
Людина не тільки думає, але також свідомо бажає, пожадає, діє. Людина характерна не тільки своїм інтелектуальним пізнанням, але також своїм розумним устремлінням. А втім, розумне устремління — це наслідок інтелектуального пізнання: вона цього хоче, і тільки цього, що раніше пізнала. Причому, людина є вільна у своєму бажанні і діях: я думаю, що хочу і тому, що хочу; я читаю, бо бажаю читати, пишу, бо хочу писати, приймаю різні рішення, я працюю і т.п. Воля (свобода) це істотна ознака людського буття.
Як вже було сказано людина є пастирем буття, за висловом Габріеля Марселя. За те, щоб бути людиною, щоб бути й залишатися на висоті своєї особової гідності, потрібно боротися.
Усвідомити цей статус, а також нерозривно з ним пов’язану відповідальність ще замало, щоб здійснити покладений на людину проект під назвою „бути і жити як особа”. Однак це вже перший і необхідний крок на шляху до сповнення цього проекту.
Також розглянувши в другому розділі роль цінності в житі людини можемо сказати, що свою діяльність людина будує відповідно з нормативами і цінностями. Без усвідомлення людиною змісту цінностей якими вона керується, неможливо визначити цілі її діяльності. Формування ціннісних орієнтацій – складова частина соціалізації людини, процесів виховання і самовиховання особистості. Відповідно до ієрархії цінностей складається й ієрархія ціннісних орієнтацій особистості. Серед них такі важливі як – орієнтації на самоствердження, самореалізацію, самодіяльність людини.
Існує очевидний факт, що людина пізнає: бачить, чує, має органи відчуттів; зору, слуху, запаху, нюху, дотику, тобто, так як і тварини користується тими органами. Але людина також мислить: творить поняття, судження, за допомогою міркування доходить певного висновку тощо. Ці розумові ознаки людини відсутні у тварин, позаяк вони є властиві тільки людині. Отож, тим що передусім характеризує і виділяє людину з-поміж усіх сотворінь є, власне, те, що вона мислить, що крім відчуттів вона посідає розум, є розумне єство, що думає, що окрім вегетативного і сенситивного життя посідає інтелектуальне життя, яке проявляється у розумовому пізнанні, а також у розумінні і вільній дії.
Одна з найбільш фундаментальних проблем людини— це проблема смерті. Від правильної оцінки смерті, розв’язання проблеми смерті кожним індивідом, залежить власне розуміння сенсу життя. Смерть оцінює ціле життя і вирішує про його сенс чи нонсенс, залежно від того, чи її трактують як кінець усього, чи тільки як кінець одного періоду людського буття і початок другого. Отож, існує очевидний факт, що людина, як і всі істоти, які живуть на світі, підлягає смерті.
Через смерть Ісуса Христа людство було відкуплене, а смерть християнина — це акт співвідкуплення, проте не через пасивне терпіння, але через спів дію з Христом і актом спів терпіння.

стор.73