Висновки.
1. Попри всяку складність проблем сутності теоретичного знання, його природи і законів розвитку, сучасне відношення до них, їх постановок і очікуваних результатів дослідженнь є принципово новим щаблем у пізнанні творчого знання як такого. Традиційно належне до філософії логіки і гносіології це дослідження саме по собі тепер набуває значення галузі конкретно-наукового пізнання.

2. В конкретних науках на даному етапі відчувається гостра потреба обгрунтування єдиної цілістної логічної системи наукового пізнання, необхідність внесення коректив у методологічні установки, які дозволяли б розв’язати питання про єдину організацію науково-теоретичного знання як вцілому так і в конкретних дисциплінах.

3. Сучасні уявлення про значимість окремих теорій для розвитку наукового знання, про критерії їхнього теоретичного статусу, способи організації науково-теоретичного знання виявились методологічно обмеженими, недосконалими для застосування в ряді предметних галузей, зокрема, у біології, географії, хімії тощо.
Тому потрібна переоцінка деяких сучасних ідеалів теоретичного знання і норм пізнання.

4. Гострою проблемою у природничих та інших науках є проблема негайного усунення розрізненості, неоднорідності знань, у розв’язанні якої значну роль повинні відіграти “математизація”, “фізикалізація”, “діалектизація”, науково-предметного знання при критичному переосмисленню уявлень про статус теоретичного.

5. Необхідною умовою подальшого успіху науково-теоретичних знань є розв’язання проблеми наукової зв’язності блоків знання спрямованого на досягнення ідеалу єдності знання. Тут мова не стільки у впорядкуванні, організації знань на основі якогось принципу, а скільки в адекватному поясненні цілісності науково-теоретичного знання.

7. У сучасній біології, географії, геології, астрономії та в багатьох інших науках при розгляді проблеми внутрішньої впорядкованості науково-теоретичних знань робиться акцент на його цілісності по відношенню до цілісності самого об’єкту пізнання. У розв’язанні цієї проблеми визначальну роль повинне зіграти не формальне застосування системно-структурного підходу у формі, адекватній природі.

8. Слід відмітити, що сучасною методологією обгрунтовано можливість, зрештою, перспективність, одержання теоретичних знань про об’єкт (в тому числі і про конкретну галузь) тоді, коли його різні сторони вивчаються не ізольовано одне від одного засобами теоретичного синтезу для створення єдиного уявлення про об’єкт.

9. Нарешті, постає проблема впорядкування понятійного апарату кожної з наукових галузей, рішення якої слід пов’язувати з формуванням в методологічній свідомості наук, поглиблених і уточнених уявлень відповідної науки.

10. У зв’язку з необхідністю інтенсивної розробки загальних методологічних засобів досліджень формується окрема загальнонаукова проблема інеграції знань, розв’язання якої обіцяє розширити рамки науки як вцілому, так і окремих її галузей.
З цього приводу відмічається [28], що “Навіть поверхневого розгляду достатньо, щоби помітити яким складним клубком переплітаються в проблемі психологічний, логічний, соціологічний, лінгвістичний та інщі аспекти, які вже й самі не вкладаються в звичне для них розуміння, не існують в чистомувигляді”.

Особливе значення для розв’язання цих проблем мають дослідження в області нового науково-теоретичного мислення, прогнозування його дії на свідомість вцілому. Є всі підстави сподіватися, що перераховані проблеми будуть успішно розв’язані, якщо врахувати, крім великого наукового потенціалу, великий прогрес в створенні обчислювальних систем та специфічних засобів і форм моделювання - потужної інтелектуальної бази для наукового пізнання і генерації нових теоретичних знань.

стор.23