Висновки
Загальнообов'язкове державне соціальне страхування являє собою систему прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту, що включає матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та т.і.
Соціальний захист населення здійснюється за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків роботодавцем, громадянами, а також бюджетних та інших джерел, передбачених законом.
В Україні право на соціальний захист мають застраховані громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства, які проживають на території України, а в окремих випадках – члени їх сімей та інші особи, страхувальники і страховики, умовою для отримання права на соціальний захист є державне соціальне страхування. Страхувальниками за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням є роботодавці та застраховані особи.
Страховиками є цільові страхові фонди з:
пенсійного страхування;
медичного страхування;
страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням;
страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань;
страхування на випадок безробіття.
Страхові фонди беруть на себе зобов'язання щодо збору страхових внесків та надання застрахованим особам матеріального забезпечення і соціальних послуг при настанні страхових випадків.
Об'єктом загальнообов'язкового державного соціального страхування є страховий випадок, із настанням якого у застрахованої особи виникає право на отримання матеріального забезпечення та соціальних послуг.
В залежності від страхового випадку можна виділити такі види загальнообов'язкового державного соціального страхування:
пенсійне страхування;
страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та
витратами, зумовленими народженням та похованням;
медичне страхування;
страхування від нещасного випадку на виробництві та
професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності;
страхування на випадок безробіття.
Управління в сфері соціального захисту населення здійснюється страховими фондами. Страхові фонди (фонди соціального захисту населення) - це органи, які здійснюють керівництво та управління окремими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, провадять збір та акумуляцію страхових внесків, контроль за використанням коштів, забезпечують фінансування виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням. фонди соціального захисту населення є некомерційними самоврядними організаціями.
Управління страховими фондами здійснюється на паритетній основі державою та представниками суб'єктів соціального страхування.
Основними джерелами коштів загальнообов'язкового державного соціального страхування є внески роботодавців і застрахованих осіб. Бюджетні та інші джерела коштів, необхідні для здійснення соціального захисту населення, передбачаються відповідними законами з окремих видів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Розміри внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування з кожного його виду визначаються виходячи з того, що вони повинні забезпечувати, а саме:
надання особам матеріального забезпечення та соціальних послуг, передбачених законодавством;
фінансування заходів, спрямованих на профілактику страхових випадків;
створення резерву коштів для забезпечення виплат та надання соціальних послуг застрахованим особам;
покриття витрат страховика, пов'язаних із здійсненням загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Для визначення розміру внесків додаткові джерела коштів можуть враховуватися у разі їх систематичного надходження до фонду.
Кошти, що акумулюються за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням використовуються на такі види соціальних послуг та матеріального забезпечення:
1) пенсійне страхування;
2) медичне страхування;
3) страхування від безробіття
4) страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання;
5) страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням.
Хочу додати, що формування соціально орієнтованої ринкової економіки на Заході відбулося успішно лише завдяки підтримці держави, яка створила механізми конструктивної взаємодії різних соціальних груп, що займали прямо протилежні позиції.
Економічною основою соціально орієнтованої держави є багатоукладність форм власності. Їх взаємодія та конкуренція забезпечують гнучкість економіки, пристосування виробництва до потреб споживання, що досягається відповідністю процесів усуспільнення ефективному поєднанню різних рівнів господарського маневру - народногосподарського, міжгалузевого, галузевого, внутрішньогалузевого, з господарським маневром на рівні малих підприємств тощо. Організація соціального життя ґрунтується на взаємодії держави, працедавців та профспілок. Держава повинна мати міцну податкову систему, активно впливати на інвестиційну та торгівельну діяльність, організовувати розгалужену й водночас диференційовану та адресну систему соціальних виплат, беручи у ній участь.
Зростання рівня споживання населення, що досягається завдяки підвищенню рівня заробітної плати та соціальних виплат, дозволить значно інтенсифікувати процеси праці та виробництва, активно впроваджувати, і головне ефективно освоювати нову техніку, і одержувати значно більші доходи. З іншого боку, зростання заробітної плати та доходів працівників значно розширить місткість внутрішнього ринку, дозволить нарощувати обсяги виробництва.
Відіграючи активну роль у проведенні соціальної політики, держава у ринковій економіці не перетворюється у відділ соціального забезпечення. Організація системи соціального захисту забезпечує зворотній зв‘язок між рівнем соціальних послуг та інтенсивністю і результатами праці окремого працівника, загальними економічними результатами виробництва та комерційно-фінансової діяльності господарських організацій.
Одним із найбільш складних для ринкової економіки є питання про захист, страхування від безробіття. Навіть соціально орієнтована держава не гарантує обов‘язкової зайнятості. В ринковій економіці ця проблема вирішується між працівником та працедавцем, або відповідно між їх представниками - об’єднаннями профспілок та об’єднаннями працедавців.
За роки незалежності розроблено і впроваджено в дію політику соціального захисту, страхування та забезпечення населення. Створено необхідні умови для нормального її функціонування, для постійного доповнення і вдосконалення. Але разом з цим в соціальній сфері виявляються риси її недосконалості та невідповідності сучасним потребам людей ( це стосується співвідношення між мінімальною заробітною платою, розміром пенсій, стипендій та прожитковим мінімумом ). Тому перед державою стоять першочергові завдання переходу від надання пільг та дотацій до адресної грошової допомоги, створення умов для досягнення розмірів середньої заробітної плати до розмірів прожиткового мінімуму, розширення мережі недержавних пенсійних фондів поряд з основним державним, проведення зваженої політики у сфері регулювання оплати праці, ринку праці та всієї сфери соціального забезпечення.

стор.44