ВИСНОВОК
Створення валютного ринку України харак¬теризувалося тим, що з самого початку він був переважно біржовим, але починаючи з кінця 1995 р. активно розвивається міжбанківський ринок, який за обсягами валютних операцій сьогодні є домінуючим сегментом валютного рин¬ку.
Попри значне зростання обсягів і частки міжбанківського ринку, біржовий ри¬нок залишається і, з огляду на світову практи¬ку, залишиться в майбутньому головним струк¬турним (структуроутворюючим) елементом валютного ринку.
Вдосконалення валютного ринку, розвиток його міжбанківського сектора, зростання обсягів експортно-імпортних операцій, розширення на ринку діяльності нерезидентів, збільшення обсягів іноземного інвестування досить гостро поставили проблеми підвищен¬ня рівня ризику операцій з іноземною валютою.
У світовій практиці з метою запобігання валютним ризикам використовується широ¬кий спектр методів і засобів під назвою «хеджування валютних ризиків». Найбільш поши¬реними і часто вживаними серед них є валютні ф'ючерси, валютні опціони, «свопи» та фор¬вардні угоди. Ці інструменти валютного рин¬ку з'явилися в 70—80-х рр. XX ст. і набули широкого практичного використання. Причому, якщо спочатку їх запровадження це були дво-, тристоронні угоди (підприємство, банк, біржа) на поставку реальних валютних активів, то з часом система хеджування охопила весь валютний ринок. І сьогодні у разі застосуван¬ня тих чи інших методів хеджування безпосеред¬ня купівля (продаж) валюти не є обов'язковим, а само хеджування перетворилося в систему управління валютними ризиками, яка охоплює всі сегменти валютного ринку і є запорукою стабільності як національних, так і міжнарод¬них фінансових ринків.
Якщо говорити про український ринок, то в Україні, к і в інших країнах, законодавство по різному передбачає управління валютним ризиком для фінансових і нефінансових установ. Так, нефінансові (не банки, не інвестиційні фонди тощо) інституції не зобов’язані законодавством дотримуватися певних принципів при менеджменті валютного ризику. Проте фінансові установи підпадають під ряд вимог Національного Банку України і мають обов’язково керуватися принципами, окресленими Нацбанком. Основними принципами є уникнення незбалансованої позиції по певних валютах та диверсифікація банківськіх активів. Нацбанк розробив ряд показників (Н14, Н15 тощо), які мають індикувати про відкриту позицію фінансової установи по кожній іноземній валюті. Щодо диверсифікації активів задля уникнення ризику, то це є стандартною світовою практикою зменшення експозиції. Проте головною проблемою, яка стоїть перед Україною, є те, що національна валюта України знаходиться в експозиції до всіх ключових валют світу. Ця ситуація склалася історично з моменту отримання Україною незалежності, коли гіперінфляція породила потужні інфляційні очікування, які до сих пор щкодять українській валюті. Українська фінансова система є нерозвиненою, весь її об’єм складає менше ніж активи середнього банку в США. Це призводить до того, що ринок є дуже чутливим до руху капіталу і ризик може виникнути миттєво при значному притоці або відтоці капіталу. Внаслідок такої волатильності та високих відсоткових ставок, багато інструментів хеджування є на Україні недоступними, оскільки при підрахунках майбутніх курсів при нинішніх процентних ставках в 60-120% в нацональній валюті здійснювати термінові операції за отриманим курсом є просто безглуздям.
Проте вже сьогодні можна стверджувати, що на фінансовому ринку було закладено підвалини діяльності термінового ринку, на які спирається система управління валютними ризиками. Ще багато чого має бути зроблено, проте при сприятливому розвитку реальної еконміки фінансова система автоматично вдосконалиться.
стор.27