ВИСНОВКИ
На основі проведеного дослідження можна сформулювати наступні висновки теоретичного характеру:
1. Видатки бюджету – це кошти, що спрямовуються на здійснення програм та заходів, передбачених відповідним бюджетом. Місцевий бюджет як економічна категорія зачіпає інтереси віх юридичних та фізичних осіб на певній території. Тому структура видатків місцевого бюджету – це не просто арифметичне співвідношення, а характеристика збалансованості та врівноваженості інтересів населення певного регіону.
2. Сьогодні чіткі критерії розмежування видів видатків між місцевими бюджетами встановлено статтею 86 Бюджетного кодексу. До прийняття бюджетного кодексу рада вищого рівня могла щороку встановлювати, з якого бюджету утримувати той чи інший заклад, що не стимулювало місцеві органи влади розвивати такі заклади та аналізувати їх ефективність і корисність для території.
Закріплення переліку бюджетних послуг за видами бюджетів створює зацікавленість місцевих органів влади в підвищенні якості надання бюджетних послуг, в оптимальному розподілі бюджетних ресурсів між видами послуг залежно від потреб населення конкретної території. Крім того, тепер можна витрачати кошти на розвиток місцевих бюджетних закладів, не боячись, що наступного року ці установи переведуть на утримання з іншого бюджету.
3. Для досягнення основної мети регулювання міжбюджетних відносин щодо вимоги забезпечення бюджетними ресурсами встановлених видаткових повноважень видатки місцевих бюджетів розподілені на видатки, що враховуються при визначенні трансфертів, і видатки, що при цьому не враховуються. Таке розмежування видатків здійснюється тільки на стадії формування бюджетів та застосовується лише для обрахунку обсягу міжбюджетних трансфертів, що передаються з одного бюджету іншому відповідно до положень Бюджетного кодексу. Але такий розподіл зовсім не означає, що органи місцевого самоврядування позбавлені самостійності та свободи дій у прийнятті рішень відносно напрямів та обсягів видатків бюджетів у процесі складання та затвердження місцевих бюджетів. Загальний підхід полягає в тому, що уряд відповідає за фінансування видатків, які враховуються при визначенні міжбюджетних трансфертів, та зберігає за собою контроль за ефективністю витрачання цих коштів.
Однак на сьогоднішній день існують проблеми, які необхідно розв’язати в процесі бюджетної реформи:
1. Законодавча та виконавча гілки влади мають більш глибоко використовувати у бюджетному процесі запроваджений близько двох років тому програмно-цільовий метод. Практичне застосування цього важливого інструменту, нажаль загальмувалося на рівні формульних процедур, не ставши повністю ідеологією бюджетного процесу для всіх його учасників, орієнтовно не на процес , а на результат.
2. Необхідно звільнити місцеві бюджети від тягаря фінансування програм соціального захисту, що ухвалюються й контролюються в центрі. Аналіз виконання бюджетів за останні роки показує, що саме в цій галузі бюджетна заборгованість найвища, причому синусоїда виплат на соціальний захист дуже сильно коливається від регіону до регіону , і в деяких частинах країни мешканці мають вкрай неадекватне соціальне забезпечення. Тому фінансування на соціальний захист здійснюється через цільові субвенції.
3. Питання пріоритетів та ефективності використання завжди обмежених бюджетних ресурсів залишається найгострішою проблемою державного управління та місцевого самоврядування. Тому необхідно прискорити реформи у тих секторах бюджетної сфери, які є найближчими до потреб громадян і за станом яких громадяни оцінюють результати економічного зростання. Це передусім первинна медична допомога та загальна середня освіта, які належать до найменш реформованих. Крім офіційного безоплатного надання послуг , існують різноманітні схеми фінансування за рахунок коштів громадян, що поряд із низькою якістю та доступністю надання абсолютній більшості громадян медичних і освітянських послуг, викликає справедливі нарікання людей. Тому на розв’язання саме цих проблем необхідно спрямовувати передусім додаткові кошти, які держава отримає внаслідок наміченого економічного зростання. Така пріоритетність має зберігатись і в наступні роки, адже такі реформи неможливо здійснити за один чи два роки.
4. Ще однією важливою соціальною проблемою на вирішення якої має бути спрямована бюджетна політика на найближчі 5-10 років має стати житлова, на розв’язання, якої є два напрями. Перший – спорудження за рахунок бюджетних коштів соціального житла для тих категорій населення, які не можуть власними силами розв”язати житлове питання. Другий – розвиток кредитування спорудження та придбання житла.

стор.43