Висновок

Питання про те, що таке людина, походить з глибокої стародавності і є специфічним вираженням основного питання філософії, що у релігії до того ж придбав у свій час особливу гостроту в зв'язку з ідеєю створення людини Богом. "Людина передує філософії, - помітив Н.А. Бердяєв, - людина - передумова усякого філософського пізнання, тому що філософствує людина і для людини".
Зрозуміло, теоретична проблема людини могла виникнути і виникла, як і сама філософія, на досить високому рівні формування соціальних знань. На нижчих ступінях древнього суспільства ми бачимо порівняно нерозвинену особистість людини, поглина цілком і уніфікованим родовідним колективом. "Дикуни, - писав з цього приводу у свій час відомий росіянин учений М.М. Філіппов, - не знали поняття людин узагалі, обмежуючи представлення про нього навкруги своїх одноплемінників, зв'язаних кревним спорідненням".
В міру переходу суспільства до більш високих ступіней розвитку, з його розколом на класи, розширенням і поглибленням соціально-історичної практики і знань про світ вже в соціумах античності виникає нездоланний і глибокий інтерес до людини, його вчинкам, відношенню до інших людей і до самого себе. Людина, його прагнення розкрити й удосконалити людську сутність, поліпшити життя людини за допомогою раціонального оволодіння силами Природи стають відправною крапкою й об'єктом усієї наступної європейської і загальносвітової культури. Давньогрецьку культуру і її спадкоємицю – давньоримську з повною підставою іменують гуманістичної.

стор.40