ВИСНОВОК
В житті людини, а тим більше, суспільства, за вченням Святого Письма, нічого не відбувається без Волі чи попущення Божого. Божий Промисел діє у всіх випадках і суть його дії й полягає у тому, щоб навіть зло, усе негативне скеровувати до добрих наслідків.
Згідно зі своїм вічним замислом, Творець веде до кінцевої мети кожне створіння відповідно до його неповторності й особливості. Повнота Його задуму знаходиться у Христі — початку та кінці всього створеного. Цей Божий задум, як вічний закон (Логос, Софія), розглядається тут в Бозі, що є його джерелом. Використовуючи термінологію Нового Завіту, можна сказати, що це Божа сторона Союзу, яка виявляє, за словами апостола Павла, Божу справедливість-праведність і проявляється в ділі спасіння, яке чинить Бог стосовно людини. У вічному законі виявляється фундаментальна єдність між мораллю та богослов'ям, оскільки життя та діяльність людини є морально добрими тоді, коли вона, беручи участь у Божому промислі, стає співтворцем самої себе, своєї вічности та співархітектором створіння в його прагненні до повноти бутя.
Доля царств земних - в десниці Вседержителя. Він благословляє народи миром (Пс. 28, 11), ущедряє благами землі, піднімає й прославляє, коли народи бувають вірні Його закону; Він же й посилає на них нещастя, коли вони зраджують Йому й віддаються нечестю (Єр. 18, 6-10). Доля кожного з нас перебуває в у владі Вседержителя. «Господь побиває й оживлює, до пекла знижує й підносить до неба. Господь зубожує та збагачує, понижує Він та звеличує. Піднімає нужденного з пороху, підносить убогого зо смітників, щоб посадити з вельможами й престол слави їм дати на спадщину, бо Господні основи землі, і на них Він поставив вселенну» (1 Цар. 2, 6-8).
Євангельська проповідь є тільки заклик, але в жодному разі не насильство. Це заклик, що припускає вільну згоду. «Якщо хто хоче піти за Мною», - говорить Христос. А хто захоче прийняти Його вчення - тоді що? Тоді – зрікшись себе, візьми хрест свій, і йди за Мною (Мф. 16, 24). Далеко не всякому захочеться, несучи свій хрест, іти слідом за Христом на Голгофу. Господь знав, що далеко не всі підуть за Ним. Але знав також, що багато хто підуть. І от Він дав заповідь Своїм учням обійти із проповіддю Євангелія увесь світ і скрізь проповідувати одне: якщо хто хоче йти за Христом, зречися себе, візьми хрест свій і йди слідом за Ним.
А Всесильний і про все Господь, що промишляє, знайде способи направити щиро йдучу хрещеним шляхом людину до спасіння, про що добре сказав святитель Ігнатій Брянчанинов у своєму листі від 1 лютого 1862 р.: «Душа кожної людини, яка віддалася служінню Богові без усякої лукавої, земної цілі з метою догоджати Богу й шукати свого спасіння перебуває в руці Божій. Таку душу ніхто й ніщо не викраде з руки Божої. Такій душі Бог дарує на час земних мандрів тісний шлях, бо широким шляхом неможливо прийти до Бога. З вірою віддай себе Волі Божій, відкидаючи від себе не фізичне піклування про себе, але піклування в думках. Коли прийдуть такі піклування, набагато краще звертатися з молитвою про себе Богові, ніж вдаватися у складання живописних різних планів, що завжди не збуваються».
Догмат про Божественний Промисл є суттєвим компонентом церковно-історичної науки. Він як і колись обслуговував релігійно-філософські потреби освіченого суспільства, що прагнуло знайти й зрозуміти первини макро- і мікрокосмосу, розкрити закони світобуття, детермінанти суспільного й індивідуального життя, переконатися в їх доцільності, в їх гуманістичній та, якщо можна так сказати, антропній якості. Догмат про Промисл сприймається як абсолютна Істина й Одкровення. Він задовольняє гостроактуальну, смисложиттєву й екзистенціальну потребу у світознанні і світорозумінні. Розуміння Промислу як рушійної сили історії задавало теономного сенсу всесвітньо-історичному процесу, доводило універсальну єдність історії. Хоча історія розгортається в усіх планах матеріального й духовного світів, сенс її переноситься ним із зовнішнього трансцендентного світу історичних подій у внутрішній світ духовного розвитку. Трансісторичною метою промислительного й премудрісного вселенського поступу мислителі вважали здійснення людського в людині, пробудження історичної самосвідомості, котра відчуває історію як всеєдність минулого, сущого й прийдешнього та мислиться як синергетичний Боголюдський розвиток до абсолютного Блага.
стор.34