1.1. М.Мольнар про зародження словацько-українських зв'язків і їх еволюцію до початку XIX століття.
1.2. Оцінка М.Мольнаром діяльності Я.Коллара і П.Й.Шафарика на ниві словацько-українських стосунків.
1.3. М.Мольнар про розвиток словацько-українських літературних взаємин у XIX столітті.
1.4. Висвітлення М.Мольнаром проблем літературних зв'язків словаків і українців у XX столітті.
2. М.МОЛЬНАР ПРО ПРОБЛЕМИ ОЗНАЙОМЛЕННЯ З ТВОРЧІСТЮ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА В СЛОВАЧЧИНІ.
2.1. Творчість Т.Шевченка в Словаччині у 2-й половині XIX ст.
і до середини 40-х років XX ст.
2.2. М.Мольнар про поширення творів Т.Шевченка і відомостей про нього в Словаччині у післявоєнний період (1946-1959 рр.).
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВИСНОВКИ
Впродовж останніх чотирьох десятиліть Михайло Мольнар був провідним дослідником українсько-чесько-словацьких літературних зв'язків. Його ім'я добре знане як в Україні, так в Чехії і Словаччині. Він автор понад 500 друкованих праць українською, чеською, словацькою мовами, значна частина з яких на підставі першоджерел присвячена і висвітленню найрізноманітніших аспектів словацько-українських літературних взаємин.
Праці М.Мольнара, які розглянуті в обох розділах пропонованої дипломної роботи, показали на основі численних використаних матеріалів непросту картину зародження і поступової тривалої еволюції словацько-українських літературних стосунків. З них ми довідуємось, що серйозною проблемою ще протягом XIX і навіть в XX столітті було визнання у Словаччині ідентичності українського народу і окремішності його культури взагалі та літератури й мови зокрема. Велику заслугу у науковому обгрунтуванні існування українського народу як окремої етнічної одиниці і самобутності його мови відіграв видатний словацький вчений-славіст П.Й.Шафарик, зокрема в працях "Історія слов'янської мови та літератури за всіма наріччями" і "Слов'янський народопис". Цим він викликав у певній мірі інтерес своїх співвітчизників до мови, літератури, фольклору українців.
Протягом 30-40-х років ХІХ ст. набули поширення українські народні пісні, які дали словакам хоч якусь можливість пізнати український народ. М.Мольнар доводить, що вони мали вплив і на оригінальну творчість поета Сама Халупки, зацікавили і видатного словацького просвітителя Людовіта Штура.
Лише у 1851 р. завдяки И.Гурбану в словацькому журналі з'явився перший науковий огляд історії української літератури. А першим перекладеним твором української літератури, перекладеним на словацьку мову аж у I860 р., була поезія "Запорожець" мало відомого українсько-польського поета Т.Падури. Лише у 1881 р. в словацькому "вбранні" з'явилася поезія Т.Шевченка "Садок вишневий коло хати". М.Мольнар зробив цінне відкриття, що першим окремим виданням з української художньої прози у Словаччині була повість Ю.Федьковича "Три, як рідні брати" (1885 р.). Від початку XX ст. і до 1914 р. завдяки зусиллям чеського літературознавця Ф.Вотруби, який у 1903 р. переїхав до Словаччини, словацька перекладна література поповнилась творами І.Франка, В.Стефаника, Б.Лепкого, А.Чайковського.
М.Мольнар, як талановитий вчений-аналітик, вперше грунтовно прослідкував і охарактеризував на основі солідної джерельної бази шляхи проникнення творчості Т.Шевченка і відомостей про нього у Словаччину з 2-ї половини XIX ст. і до кінця 50-х років XX ст. Наводить численні статті про Кобзаря з належною їх оцінкою. Без найменшого політизування і навіть згадки про "провідну силу в суспільстві", він показує посилення розвитку Шевченкіани в Словаччині, вагомим здобутком якої стала підготовка і видання тритомника поезій. Особливо завдяки двом перекладачам-ентузіастам - Ю.Кокавцю і Р.Бртаню - творчість українського поета стала поширенішою серед словацького народу, незважаючи навіть на пасивність і незацікавленість видавництв та преси.
Матеріали праць М.Мольнара про словацько-українські літературні стосунки наводять нас на деякі не дуже оптимістичні роздуми. Вони переконують у тому, що взагалі справа пропагації української літератури в Словаччині була і в XX ст. до кінця 50-х років була на неналежному рівні. Здійснювались лиш окремі заходи, зокрема у зв'язку з ювілеями, і то завдяки окремим ентузіастам. В цьому плані якраз багато робив сам М.Мольнар. Видавництва та преса навіть не ознайомлювали систематично своїх читачів з найважливішими подіями літературного життя в Україні. Українська література - рідкісний гість в різних періодичних словацьких виданнях. Була слабкою і пропагаційна діяльність самих українців. Вони не виявляли достатнього зацікавлення у публікуванні перекладів кращих літературних досягнень свого народу і в справі налагоджування ділових літературних контактів. У самих словацьких видавництвах не було такого працівника, який би сам був грунтовно ознайомлений з українською літературою і володів українською мовою. На філософському факультеті Університету ім. П.Й.Шафарика в Пряшеві українську мову вивчають лише українці Східної Словаччини. Це цілком природно і закономірно. Але потрібно, щоб в Словаччині були і знавці української мови та літератури із словаків.
Звичайно, не можна перекреслювати усе те позитивне, чого було досягнуто невеликим загоном літературознаців і перекладачів на ниві словацько-українських літературних зв'язків. Але невірно було б не бачити сучасний стан речей таким, який він є.
Обидві культури, і в минулому, і в сучасному, багаті на здобутки, які варто вивчати. В житті й культурному розвитку обох народів, і в минулому, і в сучасному, немає нічого такого, що перешкоджало б їм зрозуміти один одного. І коли, як не тепер, за умов існування незалежних сусідніх слов'янських держав, розширити ширші стосунки не тільки в суспільно-політичному, економічному, а і в літературному житті? В книжкових магазинах Словаччини взагалі немає української художньої літератури, бо вона туди не поступає. Жодна із українських установ в Східній Словаччині не дістає з України регулярно якогось часопису. А передплата - дуже дороге задоволення. Річна передплата "Літературної України" до 180, а "Культури і життя" - до 190 американських доларів!
Це питання мало б надійно вирішитись на міждержавному рівні. Адже і в Україні можна згідно каталогу передплатити лиш одну газету словацькою мовою - "Господарські новини". Так, наприклад, річна передплата - "Літературної України" понад 2 200 гривень! Консульство України у Пряшеві мало би мати свій Український дім, до якого вели б зв'язки з України: культурні, торгові,економічні.

стор.57