Висновки
Отже, зробивши такий широкий огляд розвитку стоїчної філософії, ми переконалися, що, народившись у Греції і зазнавши саме там найдетальнішого розвитку основних доктрин, стоїчна філософія все ж найбільшої популярності набула у Римі. З одного боку, це можна пояснити тим, що розробка етичних проблем, зокрема проблем моралі, і зараз зацікавила б нас більше, аніж розгляд питань тієї ж логіки або фізики. З іншого боку, стоїцизм прекрасно “вписався” у римське суспільство у ролі охоронця старих традиційних цінностей, того давнього “virtus”, який було безнадійно повернути через зіпсованість моралі. Таким чином, стоїцизм дійсно став “совістю” Риму.
Звичайно, ця філософія була у розпорядженні меншості, але меншості освіченої, яка становила еліту римського суспільства.
Філософія стоїків була призначена керувати моральним життям окремої людини і цілого суспільства, з іншого боку, вона виконувала функції релігії, відділяючись від неї все менш помітною межею. Стоїцизм претендував на роль “охоронця душ”, і це було визнане законним. Філософ перетворювався на провідника, він прагнув бути реформатором моралі. Він міг розрадити приреченого на страту, заспокоїти і розвіяти страх перед смертю; вмів дійти до будинку бідняка і палацу цезаря. Разом з тим, у характері стоїчного мудреця з”являється безпорадність, відчуття приреченості, своєї мізерності. Це вже не ранньостоїчний мудрець, який велично і твердо стоїть на ригористичних позиціях своєї філософії, це слабка і жалюгідна людина, яка усвідомила свою недосконалість і прагне очистити свою душу, звільнитися від тягаря мирських проблем, звернувшись “до самої себе”, заглибившись у свій внутрішній світ. Якщо у ранніх стоїків ми бачимо раціональний підхід до розгляду існування Бога, то в період Пізньої Стої потреба в особистому спілкуванні з божеством значно зростає. Незважаючи на це, стоїцизм не зміг встояти під тиском християнства, і для цього була важлива причина. Відомо, що стоїчна проповідь моралі апелювала лише до розуму. Можливо, проповідник був повний почуттів, але він боявся до них звернутись. Релігійне прозріння в житті людини, що стає для неї другим народженням, ніколи не вважалося стоїками якоюсь необхідністю. Самі стоїки відчували цей недолік у своєму вченні. Та й ми відчуваємо, що у стоїцизмі немає джерела релігійних переживань, немає братерської близькості, яка створюється саме єдністю цих переживань. Стоїцизму не вистачає почуттів, адже римляни були “людьми з заліза”, вони не визнавали ніякої екстатичності, сліз благоговіння. Для об”єднання людині необхідне щось більше. Саме християнство це зрозуміло і його швидке поширення пояснюється саме цим. Проте, римський стоїцизм можна справедливо розглядати як “підготовчу школу” християнства, а самих стоїків (Сенеку, Епіктета, Марка Аврелія) як “шукачів Бога”.
Отже, зі смертю Марка Аврелія помер і стоїцизм. Точніше, почалося його безсмертя. В тій чи іншій мірі, в тій чи іншій формі стоїцизм відрожувався в історії неодноразово. Стоїками були англійські пуритани, носії “духу капіталізму” і засновники Нової Англії.
Стоїцизм дуже важливий і сьогодні для тих людей, які живуть на своїй Бітьківщині і не бажають її залишати заради ситого і комфортного життя в чужих краях, а мислять, творять, працюють на рідній землі. Отже, “будь подобен скале: волны беспрестанно разбиваются о нее, она же стоит недвижимо, и вокруг нее стихают взволнованные воды” (Марк Аврелий, ІУ, 49).

стор.32