www.vsevid.at.ua
| Головна » Файли » Kурсові та Дипломні роботи » Педагогіка |
| 06.04.2010, 22:24 | |
| ВСТУП 1. Шляхи гуманізації національної системи освіти. 2. Українське народознавство як навчальний предмет. 3. Підхід до уроків народознавства. Варіанти уроків: 3.1. “Рід, родина, рідне” 3.2. Колядки – найдавніші українські пісні. 4. Загадки як традиційні українські фолькльорні ігри 5. Місце фолькльору у вихованні дитини. ВИСНОВКИ ЛІТЕРАТУРА ВИСНОВКИ Мета і завдання поставлені перед процесом гуманiзацiї системи освіти на Україні включають не тiльки формування погляду на людину як найвищу цiннiсть для iншоi людини, але й пiдвищення рiвня загальноi культури, i культури спiлкування зокрема. Адже мова це, перш за все, прояв типу мислення. Гуманiзацiя освiти передбачає також її нацiоналiзацiю, тобто надання якомога ширшого нацiонального характеру процесу навчання i виховання. В процесах гуманiзацiї освiти невідємнимною складовою є і формування духовностi як найвищого щабля свiдомостi особистостi, що приведе до послаблення антигуманних тенденцiй у свiтi i культурi, соцiальних стосунках, у суспiльствi загалом. Важлива роль на цьому етапі відводиться школі, урокам народознавства. Народознавство включає в себе історію нашої єдності та роз’єднання, етнографічного районування, бо тільки в загальній сукупності спільного і різного твориться єдине національне. Народознавство — це наша духовна культура, історія звичаїв, обрядів, піснеспівів, свят, виміру часу, історія вірувань, що існували на нашій землі, і матеріальна культура, бо і у виріб пожиткових речей, і господарювання, творення житла чи поселення вкладалася національна душа. Нарешті, народознавство — це пізнання того, чому ми такі, які є сьогодні, і це пізнання не лише наших достойностей, але й хиб та вад, що прирікали нас важко жити, спокутувати гріхи, не менш важко змагатися за своє існування під сонцем. Отже, народознавство — це пізнання світлого й темного у собі, а передусім своєї неповторності у часі. Творена у віках добротворча мораль наша, якої не повинні ніколи позбуватися, бо народ без добротворчої моралі нещасний і хворий, хоч би якою самопихою не був заражений і хоч скільки б чужої землі не пожер. Пізнання цих речей і є засобом самопізнання, бо тільки так може виховувати себе морально здорова нація. Народознавство нам потрібне, щоб позбутися невільничих комплексів, відчуття неповновартісності й ущербності, щоб бути у світі рівним серед рівних і вільним серед вільних насправжки. Уроки народознавства повинні стати містком між школою і селом, між поколіннями, тією єднальною ланкою, яку ми нині втратили... Тому на кожен урок слід запрошувати сільських оповідачів, народних умільців, співаків, людей духовно багатих, що вміють не лише розказати про свій хист, своє ремесло, а й навчити охочих. Такі уроки можна проводити в краєзнавчому музеї, мастерні художника чи в хаті майстрині, на лоні природи. Крім народних умільців, на урок можна запросити членів того чи іншого шкільного гуртка, які також покажуть дітям свої роботи, зацікавлять ними. Якщо робота з народознавства не буде поєднана з позакласною, гуртковою, то вона не дасть очікуваних результатів. Діти повинні брати участь у гуртках декоративно-прикладного мистецтва, які їм доступні - вишивання, писанкарства, кераміки тощо (згідно з традиціями даної місцевості). Потрібно не лише дізнатися про існування колядок, щедрівок, веснянок, свята Купала тощо, а, й воскресити їх у повсякденному житті. Загадки виявляються як помітна складова української фольклорної традиції - уміння відгадувати загадки з давніх часів було мірилом розуму й мудрості. Загадки існують як окремий, самостійний фольклорний жанр, цікавий не тільки дітям, але й дорослим. Фольклорні загадки, зберігаючи традиційні світоглядні компоненти як результат багатовікового досвіду українського народу, є цінним надбанням нації. Їх застосування в родинному вихованні дітей та в шкільному навчанні сприяє відродженню національної самобутності українського народу. Кожна людина є особистістю настільки, наскільки вона дотична до культури, тобто наскільки вона пізнала різні прояви духовного життя свого народу - його історію, мистецтво, фольклор, науку, звичаї, традиції, обряди, мораль, вірування. Щоб прилучити дитину до культури предків найперше її знайомлять з віршиками, примовлянками, загадками, лічилками, іграми, казками- одним словом, з дитячим фольклором. У цьому реалізується одна з основних підвалин народної педагогіки. стор.28 | |
| Переглядів: 266 | Завантажень: 0 | Рейтинг: 0.0/0 | |
| Всього коментарів: 0 | |
| Меню сайту |
| Категорії | ||||||||||||||||
|
| Хмара тегів |
|
|
| Вхід на сайт |
| Пошук |