Вступ .......3

РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНО-ТЕОРЕТИЧНЕ ВЧЕННЯ ПРО СОЦІАЛЬНО-ПРАВОВУ ДЕРЖАВУ .........6
1.1. Історія правової думки про соціально-правову державу ..............6
1.2. Поняття і ознаки соціально-правової держави .........27

РОЗДІЛ 2. НАПРЯМИ ВДОСКОНАЛЕННЯ РЕАЛІЗАЦІЇ ПРАВ ЛЮДИНИ В УКРАЇНІ ..........33
2.1. Проблеми побудови соціально-правової держави в сфері прав людини .........33
2.2. Уповноважений ВРУ з прав людини ........43
2.3. Проблемні аспекти забезпечення прав людини органами виконавчої влади та правоохоронними органами ..................54

РОЗДІЛ 3. МІЖНАРОДНО-ПРАВОВІ АСПЕКТИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВ ЛЮДИНИ .............67
3.1. Міжнародні стандарти в сфері реалізації прав людини ......67
3.2. Система міжнародного контролю ............83
3.3. Правозахисні механізми ООН .....89

Висновки ...............99
Список використаної літератури ..............102
Додаток ................109

ВИСНОВКИ

Між проголошенням в Україні соціальної правової держави і втіленням цього положення на практиці на наш погляд, повинно пройти досить багато часу, тому що ні суспільство, ні законодавча система, ні виконавчі органи не в змозі в надто короткі терміни докорінно змінити не лише систему роботи, а й, дуже часто, навіть образ мислення.
До того слід розв’язати суперечності, які існують в законодавстві нашої країни, в якому є наявність невідповідності окремих норм актів розпорядчого характеру органів виконавчої влади політичній волі народу, зустрічаються й випадки неправомірного коригування законів. Основною причиною цього є жорстке адміністрування з боку органів виконавчої влади. Така нормотворчість порушує закріплені Конституцією України принципи верховенства права, врахування громадської думки, системності, гласності та наукової обґрунтованості нормотворчих рішень. Нехтування органами виконавчої влади при прийнятті нормативно-правових актів принципом верховенства права штучно створює умови для відання посадовими особами цих органів переваг відомчим актам, а не законам. Це стосується і тих підзаконних актів, в яких містяться матеріальні та процесуальні норми адміністративного права. А як відомо, реалізація норм останнього, в тому числі й тих, що регулюють суспільні відносини у сфері державного управління, забезпечується державно-владним примусом, який має призначатись Верховною Радою України, а не органом виконавчої влади.
Прикладом таких нормативно-правових актів, що зачіпають права та обов’язки громадян, а також підприємств, установ та організацій, можуть бути постанови Кабінету Міністрів України, рішення деяких функціональних і галузевих міністерств і інших центральних органів виконавчої влади. Серед них можна назвати Положення про порядок застосування вогнепальної зброї, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 1992 р. №575, Положення про порядок накладення штрафів на підприємства, установи та організації за порушення нормативних актів про охорону праці, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 6 квітня 1995 р. №244, та ряд інших рішень. В окремих актах навіть передбачена юридична відповідальність підприємств, установ та організацій, які є юридичними особами. Тому можна говорити про перевищення органом виконавчої влади наданих йому повноважень і його вихід за межі законодавчого регулювання.
Для заповнення цієї прогалини у законодавстві України ще до прийняття Верховною Радою України Конституції України нею 4 листопада 1995 року було схвалено концепцію закону про нормативно-правові акти. У цілому положення проекту спрямовані на врегулювання нормотворчої діяльності в органах державної влади та органах місцевого самоврядування з метою її уніфікації та створення системи узгодження нормативно-правових актів, яка мала б забезпечити належні умови для реалізації та ефективного захисту прав і свобод громадян, властивих правовій державі. Водночас до предмета його регулювання не було віднесено міжнародні договори, а також акти органів і керівників підприємств, установ та організацій, об’єднань громадян тощо. Велику роль в законопроекті було присвячено розгляду та експертизі проектів актів. Так з метою забезпечення якості та обґрунтованості актів повинні обов’язково проводитись юридична і галузева експертизи, а у необхідних випадках — також фінансова, соціологічна і кримінологічні експертизи, при цьому гарантована незалежність експерта в оцінці проектів нормативно-правових актів. Крім того, згідно з проектом, проект конкретного акта за рішенням відповідного нормотворчого органу може виноситись на обговорення населенням. Отже, загальна характеристика цього законопроекту дає підстава вести мову про необхідність якнайшвидшого його прийняття Верховною Радою України як закону, чого, нажаль, не зроблено до цього часу.
З іншого боку рівень правової совіти населення також занадто низький, що полегшує можливість маніпулювання народною думкою для того, щоб під виглядом „загального блага” протягти навіть самі непопулярні рішення, або навпаки, призводить до неможливості скажімо територіальним громадам, іншим об’єднанням громадян відстоювати свої законні права та протидіяти самоуправству чиновників на місцях.
Соціально-правова держава не може існувати і без стабільного економічного підґрунтя, яке теж з’являється не за один день і без якого неможливе втілення соціальних проектів, спрямованих на задоволення інтересів суспільства.
Отже, соціально-правова держава, яка на протязі століть була й залишається ідеалом людства може бути побудована лише за умови законодавчого закріплення, створення відповідних економічних засад, формування суспільної свідомості. Саме за цими напрямками повинна будуватися політика нашої держави для втілення в життя засад, проголошених Конституцією України.

сторінок 108