ЗАКЛЮЧЕННЯ
Юридичні гарантії — це норми права, які передбачають у своїй сукупності правовий механізм, покликаний сприяти реалізації законів. Якісна характеристика юридичних гарантій передбачає оцінку всієї діючої системи права в цілому з точки зору повноти охоплення правовим інструментарієм усіх найбільш важливих взаємовідносин державних органів та громадян, а також громадян між собою.
Юридичні гарантії є специфічним правовим засобом забезпечення, реалізації, охорони та захисту прав людини та громадянина; першочергового значення вони набувають при практичній реалізації суб'єктивних прав громадянина. Тобто юридичні гарантії — це передбачені законом спеціальні засоби практичного забезпечення прав та свобод людини і громадянина.
Конституція України є гарантом прав громадянина, оскільки вона гарантує кожній людині широке коло політичних, соціальних та економічних прав і свобод. “Кожна людина має право на вільний розвиток своєї особистості та має обов'язки перед суспільством, в якому забезпечується вільний розвиток особистості.” Отже, до юридичних гарантій прав та свобод людини і громадянина відносяться насамперед норми-принципи Конституції та інших законів, які містять гарантії або є гарантіями. Серед них важливу роль відіграють і процесуальні норми.
До юридичних гарантій можна віднести юридичні обов'язки та юридичну відповідальність. Під юридичною відповідальністю розуміється встановлений законодавством і забезпечений державою юридичний обов'язок правопорушника зазнати позбавлення певних благ, цінностей, які йому належать (позбавлення волі або обмеження у правах, позбавлення прав на майно шляхом його конфіскації, стягнення штрафів та ін.). Тобто це форма впливу на порушників, реакція держави на порушення правових норм, прав та свобод людини.
Норми та положення Конституції про основні права, свободи та обов'язки людини і громадянина з моменту вступу її в законну силу являють собою норми прямої дії як безпосередньо діюче право вищої юридичної сили. На практичну реалізацію всіх цих та інших конституційних приписів і має бути спрямована діяльність державних органів та політичних організацій.
Закони, що приймаються з метою конкретизації конституційних прав і свобод не можуть обмежувати останні у їх змісті, а мають перебувати у повній відповідності зі змістом конституційних прав та свобод, відповідати міжнародно-правовим стандартам та інтересам суверенної України як держави правової і демократичної. Застосування та дія конкретного закону є одночасно застосуванням тієї конституційної норми, для реалізації якої прийнято цей закон. Тому порушення політичних, соціальних або економічних прав, закріплених у конкретному законі, є одночасно порушенням того конституційного права, яке ним конкретизоване. Людина і кожний громадянин мають бути впевнені у тому, що будь-яка конституційна норма, яка гарантує його права та свободи, діє безпосередньо і прямо, а конкретні закони сприймаються ним лише як додаткові засоби реалізації конституційної норми. “Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, окрім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення. Це означає, що нові закони не мають обмежувати права людини та громадянина, погіршувати її становище.”
Дуже складне питання юридичного забезпечення права на працю, освіту, відпочинок, житло, соціальний захист. Один із шляхів вирішення даної проблеми полягає не тільки у прийнятті відповідних законів, але й у розбудові економіки, у підвищенні життєвого рівня людей.
Поява нових, раніше невідомих Україні конституційних прав і свобод і відповідних обов'язків — закономірність і наслідок проголошення незалежності України. При цьому з необхідністю зростає значення права як регулятора суспільних відносин, учасниками яких виступають громадяни. В цьому зв'язку уявляється доцільним звести до мінімуму практику видання підзаконних, відомчих нормативних актів (положень, інструкцій, статутів тощо), які встановлювали або обмежували б обсяг користування конституційними правами та свободами. Подібні акти, хоч і реєструються у Міністерстві юстиції, не завжди відповідають закону в силу суб'єктивних обставин та відомчих інтересів, а то і на шкоду правам та інтересам громадян. Розвиток юридичних гарантій реалізації прав людини та громадянина поєднується з аналогічним процесом у галузі юридичних гарантій охорони їх прав та свобод. Державні органи, громадські організації, посадові особи у межах, встановлених законом, мають займатися виявленням фактів порушень прав та свобод людини, вживати заходів до захисту порушених прав та свобод, усунення цих порушень, застосовувати в межах своєї компетенції засоби впливу до винних або притягати їх до відповідальності. Причому нині дуже актуальним є питання попередження зловживань службовим положенням посадовими особами, обмеження свавілля чиновників. Існуючий порядок розгляду скарг на незаконні дії посадових осіб не завжди забезпечує об'єктивне вирішення звернень громадян.
Конституція України піднесла на якісно новий рівень систему юридичних гарантій охорони прав і свобод громадян. На сторожі конституційних прав та свобод громадян України стоїть суд. "Права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право звертатися за захистом своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, а після використання всіх національних засобів правового захисту — аж до відповідних міжнародних судових установ чи до міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань; звертатися за захистом до суду та інших державних органів.”
Суттєвою і принципово новою юридичною гарантією прав та свобод людини є: передбачене ст. 63 Конституції право особи відмовитись давати показання або пояснення щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом. “Підозрюваний, обвинувачений чи підсудний має право на захист. Засуджений користується всіма правами людини і громадянина, за винятком обмежень, що визначені законом і встановлені вироком суду.”
Конституція закріпила право кожного на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Головне полягає у тому, щоб Конституція стала основним законом прямої дії, щоб створені нею юридичні передумови справді відбулися, а гарантований нею демократичний порядок захисту прав та свобод не зазнав вихолощення у повсякденному житті.
Спеціального аналізу заслуговує організаційна діяльність державних органів, громадських організацій у забезпеченні, реалізації та охороні прав, свобод та законних інтересів людини і громадянина. В юридичній літературі дане питання розглядається, однак в цілому воно досліджено недостатньо. Частково це пояснюється тим, що правова система України перебуває в стані глибокої кризи.
П.С Недбайло зосереджував увагу на організаційному значенні застосування правових норм. Він писав, що застосування правових норм полягає в активних діях по організації їх здійснення у правовідносинах, у застосуванні їх до конкретних фактів.
Організаційна діяльність компетентних державних органів та громадських організацій по забезпеченню реалізації вимог правових норм входить до складу юридичних гарантій прав і свобод людини та громадянина; має спеціальну організаційну діяльність державних органів та громадських організацій, спрямовану на максимально повне забезпечення і реалізацію загальних та спеціальних гарантій прав і свобод людини та громадянина.
Навіть за наявності прогресивної і добре налагодженої правової системи, системи прав і свобод людини реалізації їх може і не відбутися, якщо державними органами, посадовими особами та громадськими організаціями не здійснюватиметься спеціальна організаційна робота по забезпеченню прав та свобод людини і громадянина. Це загальна умова реальності прав та свобод людини і громадянина, всієї системи їх гарантій.
У демократичному, правовому суспільстві значення організаційних гарантій у реалізації прав та свобод громадянина підвищується, подальшого розвитку набувають їх форми та методи. “Широке коло державних органів, посадових осіб та громадських організацій зобов'язані забезпечувати реалізацію прав людини та громадянина. Зокрема, парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина здійснює Уповноважений Верховної Ради України з прав людини.”
Гарантом прав і свобод людини і громадянина є Президент України. В межах своєї компетенції організаційну діяльність по забезпеченню прав і свобод людини, громадянина, відповідно до Конституції, здійснюють Кабінет Міністрів; місцеві державні адміністрації; прокуратура; Конституційний Суд України та суди загальної юрисдикції: органи місцевого самоврядування. В Україні діє близько 20 неурядових організацій, діяльність яких пов'язана з правами людини. Діяльність цих організацій надзвичайно важлива для забезпечення гарантій прав людини: вони здійснюють і захищають правову просвіту, здійснюють експертизу чинного законодавства України на предмет його відповідності міжнародним стандартам з прав людини, готують освітні програми з прав людини для різних спеціальних і професійних груп.
Україна має серйозні наміри включитись у процес забезпечення прав людини за міжнародними стандартами і я вважаю, що це є проявом високої правової культури держави.

стор.25