Висновок
Нагiисання дано роботи дало менi можливiсть прийти до наступних висновкiв:
1. Позицiя, старого законодавства, яка полягала в тому, що захист вiд суспiльно небезпечних посягань € завданням лише правоохоронних органiв, не виправдала себе. В кра щорiчно эростас кiлькiсть злочинiв, злочиннiсть вийшла з-пiд контролю правоохоронних органiв, майже вiдсутнi реальнi гарантiТ безпеки громадян. Тому законодавець повинен був надiлити звичайних громадян правами по боротьбi iз злочиннiстю, надавши гарантй щодо Тх використання. Однiсю з таких важливих гарантiй с право громадян на необхiдну оборону;
2. Видiлення законодавцем перелiку обставин, що виключають злочиннiсть дiяння, буде правомiрним лише тодi, коли всi цi обставини мають якийсь загальний, притаманний лише м критерiй. Цей критерiй, як видасться, виявлясться в тому, що вчинене особою за певних умов дiяння, зовнiшньо хоч i подiбне до элочину, проте не тiльки не може бути визнано суспiльно небезпечним i протиправним, але, навпаки, с суспiльно корисним i правомiрним, оскiльки сприяс охоронi правопорядку, правильному здiйсненню функцiй державних органiв, iнiыий суспiльно кориснiй дiяльностi;
3. Iнститут необхiдноУ оборони с одним iз найдавнiаiих в теорiУ та практицi кримiнального права. Право на захист життя, здоров’я, майна вiд злочинних посягань виникло поряд iз становлениям держави i права, змiнюючись в процесi розвитку суспiльства. Право на необхiдну оборону можна вважати природнiм правом людини;
4. Виходячи iз рiвностi всiх людей перед законом, норма про необхiдну оборону повинна дiяти для всiх громадян однаково, незалежно вiд того, чи це Ух моральний чи службовий обов’язок. Тому, правом на необхiдну оборону в рiвнiй мiрi володiють як громадяни, так i працiвники мiлiцiУ, iншi службовi особи;
5. Практикою застосування кримiнального законодавства та наукою кримiнального права винайдено два види умов правомiрностi заподiяння шкоди в станi необхiдноi оборони це умови, що стосуються властивостей нападу i умови, що стосуються властивостей захисту. До властивостей нападу вiдноситься те, що напад повинен бути суспiльно небезпечним, наявним та дiйсним. До умов, якi характеризують захист: захист при необхiднiй оборонi визнасться правоМiрним тодi, коли шкода заподiяна нападаючому, а не комусь iншоМу; захист мас бути свосчасним; заподiяна шкода мас бути необхiдною i достатньою для негайного вiдверення чи припинення посягання;
6. Необхiдна оборона i бездiяльнiсть виключають одне одного, оскiльки необхiдна оборона можлива лише в формi активних дiй. Необхiдна оборона неможлива проти суспiльно небезпечних посягань, якi вчиняються шляхом пасивнЫ поведiнки;
7. Стан необхiдно оборони вiдсутнiй при iТ провокацi тобто, коли вчиняються такi дiУ, якi мають мету викликати на себе напад, щоб потiм дати вiдсiч, пiдкреслюючи те, що особа була эмушена оборонятися;
8. При перевищеннi меж необхiдно оборони шкода, яка заподiюсться посягаючому, не с самоцiллю для того, хто захищасться. Ця шкода заподiюсться вимушено, а тому такi дi не можуть бути бажанням того, хто захищасть тому умисел в таких элочинах с лише непрямим;
9. Однiсю з важливих гаратнiй по забезпеченню прав громадян та впровадженню в кримiнальне законодавство принципу суб’сктивного ставлення у вину с доповнення в новому КК 2001 року перелiку обставин, що виключають злочиннiсть дiяння новою — “уявна оборона”.  
стор.29