ВИСНОВОК
Отже, наведені в курсовій роботі визначення поняття права приводять до висновку, що вони поки досить далекі від досконалості. Таким чином, остаточно не сформувавшись, повністю задовольнивши потреби державно-правової теорії і практики поняття права, не може служити ефективним засобом, або шляхом подолання негативних наслідків множинності, розрізненості і суперечності уявлень про право.
Незважаючи на це, більшість вчених не вважають це проблемою і притримуються загальновизнаного поняття права, як засновану на уявленні про спра¬ведливість міру свободи й рівності, що відображає потреби су-спільного розвитку, яка у своїй основі склалася в процесі повторю¬ваних суспільних відносин і визнається й охороняється державою. В даному випадку це стосується суб’єктивного права. Щодо об’єктивного права, то визнаним є те, що це система загальнообов’язкових, формально визначених, встановлених чи санкціонованих державою норм, які регламентують суспільні відносини шляхом надання суб’єктивних прав та покладення юридичних обов’язків учасникам цих відносин, і які гарантуються та охороняються державою.
Таке визначення сформувалось на основі його ознак: 1) право є системою норм; 2) ці норми є встановлені та санкціоновані державою; 3) право завжди виражає державну волю; 4) воно є системою правил поведінки, що мають загальнообов’язковий характер; 5) право охороняється і забезпечується державою, а у разі порушення вимог, що містяться в нормах права, застосовується державний примус; 6) виступає в ролі регулятора суспільних відносин.
Таким чином, право має загальносоціальну цінність, служить інтересам всіх без винятку людей, забезпечує організованість, впорядкованість, стабільність і розвиток соціальних зв’язків.
стор.28