ВИСНОВКИ
Проаналізувавши багато матеріалів по темі курсової роботи можна зробити такі висновки. Порядок провадження в цивільних справах у судах України визначається новим Цивільним процесуальним кодексом України.
Новий ЦПК містить позитивні новації щодо процесуального оформлення та змісту стадії підготовки справ до судового розгляду, яка називається — попереднє судове засідання.
Після порушення справи суд невідкладно надсилає особам, які беруть у ній участь, копію ухвали про порушення останньої, де зазначається:
 найменування суду, прізвище та ініціали судді, який порушив справу, її номер;
 який позов, ким і до кого пред'явлено;
 перелік передбачених цим Кодексом прав та обов'язків осіб, котрі беруть участь у справі;
 час і місце попереднього судового засідання;
 пропозиції відповідачу подати у вказаний строк письмові заперечення проти позову та докази, якими вони обґрунтовуються.
Попереднє судове засідання відбувається з дотриманням правил проведення судового засідання з розгляду справи по суті. Усі дії головуючого та учасників процесу фіксуються у протоколі засідання.
Однак помітні і недоліки запропонованого проекту.
Між стадіями порушення справи та її підготовки до судового розгляду не існує будь-якого часового розриву — завершення першої стадії гармонійно переходить у початок наступної. Коли це було б інакше, то, як слушно зазначено у спеціальній літературі, існував би проміжок часу непроцесуального характеру, що суперечить процесуальному законодавству. А тому висловлювання у юридичній літературі про постановления єдиної ухвали, про прийняття заяви і підготовку справи до судового розгляду мають глибокий зміст. Тут закладено безперервність процесу і руху справи зі стадії її порушення у стадію підготовки справи до розгляду.
Отже, враховуючи викладені вище аргументи, доцільно ухвалу про порушення справи називати «Ухвала про порушення цивільної справи та її підготовку до судового розгляду».
Мета стадії підготовки справ до розгляду у проекті визначається як «з'ясування можливості врегулювання спору до розгляду справи по суті або забезпечення термінового і правильного вирішення справи».
З'ясування можливості врегулювання спору до розгляду справи по суті означає примирення сторін у цивільно-правовому спорі.
У літературі підставне примирення сторін розглядалося не як мета, а як завдання стадії. Так, до завдань підготовки справи до названого розгляду С.Ташназаров включає примирення сторін, а Е.Мурад'ян і В.Тихиня — принцип мирного вирішення спору, тобто розв'язання всіх питань спору учасниками за доброю волею, при сприянні суду в зближенні позицій і подоланні розбіжностей.
Значення мети в цивільному судочинстві полягає в тому, що вона:
 містить ідеальну модель правосуддя у цивільних справах;
 обумовлює комплекс правових засобів, які подаються в розпорядження суду;
 орієнтує всіх учасників процесуальної діяльності на досягнення кінцевих результатів судочинства;
 визначає вимоги до судової діяльності та її актів.
Таким чином, у теоретичному плані встановлення мети допомагає зрозуміти соціальну цінність та спрямованість всього судочинства і окремих його частин, оптимальність та ефективність роботи суду по здійсненню правосуддя.
Мета цивільного судочинства — охорона прав та законних інтересів фізичних, юридичних осіб, держави шляхом всебічного розгляду і вирішення справ у повній відповідності з чинним законодавством, знаходить специфічний прояв у окремих стадіях процесу. І якщо, за образним висловлюванням В.Камінської, встановлення істини у справі «розмито» у всіх процесуальних відносинах, то можна твердити: досягнення мети цивільного судочинства «розмито» у всіх інститутах і стадіях процесу.
Наявність найближчої мети на певному етапі судочинства викликається процесуальною необхідністю, яка обумовлюється послідовним здійсненням процесуальних прав і обов'язків суб'єктами цивільного процесу. Кожній його стадії відповідає свій комплекс прав і обов'язків суду. До того часу, поки не будуть здійснені останнім повноваження, які з'явилися у одній стадії, у нього не виникають права і обов'язки по здійсненню дій у іншій. Тільки досягнення найближчої мети стадії процесу визначає наступний рух справи.
Мета стадії досягається виконанням судом її завдань. При цьому виконання останніх є засобом досягнення мети.
Отже, примирення сторін — це один із засобів досягнення мети цивільного судочинства. Крім цього, він не є і не може бути головним, оскільки примирити сторони буває дуже важко, особливо, коли обов'язок судді — додержуватися нейтралітету. В іншому випадку, коли зусилля судді безрезультатні, він ризикує, якщо не бути відведеним за волею однієї із сторін, то позбавитися довіри сторони щодо його неупередженості, без якої не існує істинного правосуддя.
Так, В.Пучинський слушно підкреслював, що схиляння сторін до миру під час підготовки справи завжди повинно залишатися засобом найбільш розумного і доцільного за складних обставин закінчення конфлікту. Жодний тиск на сторони, примушення їх до взаємних поступок тощо недопустимі.
При підготовці справ про розірвання шлюбу суддя зобов'язаний вживати заходів до примирення сторін. Це обумовлюється тим, що при розгляді справ даної категорії постає додаткове специфічне завдання, яке полягає не у розірванні шлюбу, а у збереженні сім'ї шляхом примирення подружжя. Але і тут, нібито у безспірній ситуації, виявляється, що застосування примирення проблематичне.
Як зазначається у юридичній літературі, правильним є застосування судами мирових функцій не у всіх без винятку справах про розірвання шлюбу, а лише за наявності таких обставин у ній, коли збереження сім'ї відповідає її інтересам та суспільним, коли вимога про розірвання викликана незначними причинами.
Отже, вжиття заходів до примирення сторін - обставина, яка, по-перше, можлива лише у окремих цивільних справах; по-друге, вона є винятковою при підготовці справи. Однак виконання їх за певних умов є обов'язковим, оскільки від цього може, навіть, залежати законність судового розгляду.
Так, В.Тертишников підкреслює, що дана група питань є факультативною у тому розумінні, що виникає і вирішується не у кожній цивільній справі, а у необхідних випадках. А тому доцільно заходи до примирення сторін, поряд із засобами до забезпечення позову, виконання дій, пов'язаних з прийняттям зустрічного позову, усунення помилок, допущених на стадії порушення справи, тощо об'єднати у групу особливостей і сформулювати окреме завдання підготовки — вирішення питань, пов'язаних з особливістю справи.
Не досить вдало для розкриття мети стадії вжито термін «забезпечення термінового вирішення справи».
Термінове вирішення справи тотожне швидкому її розв'язанню. Свого часу в літературі була висловлена думка, що метою підготовки є забезпечення швидкого вирішення цивільних справ. Але, очевидно, термінове розв'язання справи у практичній діяльності — поняття відносне. Воно містить або певний відрізок часу, протягом якого повинна бути вирішена справа, або визначену кількість процесуальних дій. Якщо терміновий розгляд розуміти як дотримання встановлених строків для розгляду справи, то це буде не термінове, а звичайне розв'язання з дотриманням процесуальних строків. Якщо терміновий розгляд справи розуміти у плані вирішення в одному судовому засіданні, то це слушно лише при дотриманні строків його призначення. Так, справу можна розглянути і в одному засіданні, але через 2—3 місяці після прийняття її до провадження. Це не буде терміновим розглядом.
У нині чинному ЦПК вжито інший термін — «забезпечення своєчасного вирішення справи» (ст. 143). Слід погодитись — це зроблено досить вдало.
Дотримання встановлених законом строків розгляду справи — суть мети у частині забезпечення своєчасності, на досягнення якої спрямована підготовка цивільних справ до судового розгляду. Вимога своєчасності орієнтує суд не на надстрокове провадження, а на дотримання встановлених законом строків вчинення процесуальних дій і актів. Але, обмежуючись цим, законодавча вимога «своєчасності» буде розкрита неповно.
Правовідносини з підготовки цивільних справ до судового розгляду передбачають більш конкретну суть своєчасності, яка полягає, як зазначив проф. М.Штефан, у забезпеченні в «установлені строки в першому судовому засіданні всебічно, повно і об'єктивно вирішити судом переданого на його розгляд правового питання, вираженого у конкретній справі». Саме вирішення справи на першому ж засіданні у передбачені ЦПК строки — суть забезпечення своєчасності розгляду справи. На цьому акцентував увагу також і проф. В.Тертишников.
З цього випливає, що «своєчасний розгляд» справи є поняттям більш цілеспрямованим, ніж «терміновий» або «швидкий». Отже, не все, що міститься в нині чинному ЦПК України, потребує змін. Насамперед, це стосується визначення мети стадії підготовки справ до судового розгляду – забезпечення своєчасного та правильного вирішення справи (ст. 143 ЦПК).

стор.48