www.vsevid.at.ua
| Головна » Файли » Kурсові та Дипломні роботи » Право |
| 07.04.2010, 22:14 | |
| Зміст Вступ Розділ І. Поняття права власності 1.1. Власність: економічний і юридичний аспекти. 1.2. Історичний процес виникнення права приватної власноті. 1.3. Правовідносини власності і їх елементи (суб’єкти, об’єкти, зміст) Розділ ІІ. Зміст права приватної власності. Розділ ІІІ. Здійснення права приватної власності. 3.1. Межі здійснення права приватної власності. 3.2. Зловживання правом власності. 3.3. Обтяження і обмеження права приватної власності Висновок Перелік використаних джерел Висновок У даній роботі було розглянуто питання щодо змісту та меж здійснення права приватної власності, розглянуто ряд проблем, що існують в цій сфері. Хотілось би звернути увагу, що після розгляду кожного проблемного питання, я, там де це було можливим, робив певні узагальнення чи підсумки і намагався висловити свою точку зору. Тепер, очевидно, слід ще раз коротко підвести підсумки. Право власності є одним з основних правових інститутів правової системи кожної країни. Він має визначальне значення для всього цивільного права. В умовах ринкової економіки приватна форма власності відіграє домінуючу роль. Власність є категорією економічною, а право власності – юридичною. Сутністю економічних відносин власності є привласнення або належність матеріальних благ певним суб’єктам. Будучи врегульованими правовими нормами, економічні відносини власності набувають правового характеру. У вітчизняній юридичній науці термін “право власності” вживається в об’єктивному і суб’єктивному значеннях. Право власності в об’єктивному значенні являє собою сукупність правових норм, що регулюють відносини власності в тій чи іншій правовій системі. Суб’єктивне право власності являє собою певні можливості поведінки особи (власника), що грунтуються на нормах права. Історично право проватної власності в юридичному розумінні формується протягом тривалого часу. Очевидно, виникнення права приватної влдасності можна констатувати з виникненням розуміння юридичної належності речі особі тобто з чітким усвідомленням юридичного зв’язку між річчю та особою, прав особи на річ і обов’язку всіх інших осіб не порушувати це право. Суб’єктами права приватної власності за чинним законодавством України є фізичні особи. Про розширення цього кола суб’єктів за рахунок юридичних осіб недержавних форм власності ведеться наукова дискусія. Обсяг дієздатності фізичних осіб має вплив на обсяг правомочностей власника (насамперед, правомочностей щодо користування і, особливо, розпорядження майном). Питаня про об’єкти права приватної (чи іншої форми власності) є дискусійним. Традиційно у науковій думці утвердилось розуміння об’єктів як речей матеріального світу. На противагу цьому висуваються думки про те, що з юридичного боку об’єктом права власності є не річ, а право, або, що річ як об’єкт права власності є не лише частиною природи, але і певним юридичним утворенням. Іншим спірним питанням є залучення до сфери об’єктів речевих прав не лише речей, але і майнових вимог. На мою думку, саме така тенденція спостерігається щодо об’єктів такого речевого права як застава. А в принципі, можна вести мову про те, що об’єктами речевих прав можуть бути будь-які суспільні блага, що залучені в цивільний оббіг і можуть відчужуватись, тобто переходити від однієї обоби до іншої. Що стосується змісту права власності в суб’єктивному розумінні, то він традиційно розуміється як тріада правомочностей власника. “Новим віянням” є розуміння права власності як “в’язки правомочностей” і концепція розщеплення права власності. Тобто власник, як правило, не має усіх правомочностей щодо свого майна. Це є противагою уявленням про право власності як абсолютну владу особи над річчю, що розвивались римськими юристами. Щодо меж права приватної власності, то, на мою думку, вони поширюються доти, доки у власника зберігаються інтереси, що підлягають правовому захисту. Прваво власності і здійснення права власності співідносяться між собою як моживість певної поведінки і конкретні форми її прояву. Межами здійснення права приватної власності є межі, встановлені законом, а також права та законні інтереси третіх осіб. При цьому власник зобов’язаний використовувати лише такі форми реалізації права, що не будуть кваліфікуватись як зловживання правом, тобто використання прав на шкоду інтересам суспільства або окремих осіб. Поряд з тим, що право приватної власності є обмеженим певними рамками в силу своєї соціально-правової природи, існують обмеження і іншого характеру. Законодавець, виходячи з тих чи інших міркувань, встановлю додаткові обмеження права власності. Ззовні ці обмеження проявляються у особливостях правового режиму тих чи інших об’єктів права власності (землі, інших об’єктів нерухомості, об’єктів тваринного світу, цінних паперів тощо). Як правило, такі обмеження встановлюються з врахуванням специфіки, суспільної цінності окремих об’єктів. Проте такі обмеження можуть стосуватись окемих суб’єктів чи категорі суб’єктів або видів правовідносин (це зокрема, проявляється у специфіці режимів спільної сумісної чи спільної часткової власності). Дещо іншу юридичну природу має явище, що носить назву “обтяження права власності”. Право власності як найбільш повне речове право обтяжують речові права на чужі речі. По суті, вони являють собою певні вилучення загального обсягу права власності окремих правомочностей власника на користь третіх осіб. Обтяження, на відміну від обмежень, стосуються саме суб’єктивного права. З припиненням дії обтяжень право власності відновлюється в повному обсязі (так звана “еластичність права власності”). стор.68 | |
| Переглядів: 306 | Завантажень: 0 | Рейтинг: 0.0/0 | |
| Всього коментарів: 0 | |
| Меню сайту |
| Категорії | ||||||||||||||||
|
| Хмара тегів |
|
|
| Вхід на сайт |
| Пошук |