ЗМІСТ 1. Спілкування в освітньому процесі 1.1 Загальна характеристика спілкування 1.2 Психологічна характеристика педагогічного спілкування 2. Особливості саморегуляції у спілкуванні. 2.1 Суб'єктний підхід до розробки проблеми саморегуляції. 2.2 Визначення поняття саморегуляції. 2.3 Функціональна структура саморегуляції у спілкуванні. 2.4 Стильові особливості усвідомленої саморегуляції у спілкуванні. 2.5 Поняття загальної здібності до саморегуляції. Висновок Список використаної літератури Висновок Спілкування є явищем, що широко досліджується в усьому світі, в різних галузях світової науки. В залежності від конкретних уявлень про сутність спілкування виділяють різні підходи до даної проблеми - комунікативно-інформаційний, діяльнісний, інтерактивний і ін. У рамках різних підходів розвивається уявлення про функції, характеристики, одиниці спілкування. Педагогічне спілкування - специфічний вид спілкування людей у процесі навчальної взаємодії й співробітництва. Йому властиві як загальні, так і специфічні риси. Специфічні риси педагогічного спілкування обумовлюються педагогічними завданнями й педагогічною ситуацією спілкування, які визначають постановку адекватних їм комунікативних завдань. Педагогічне спілкування являє собою складну по своїй структурі й функціональній організації цілеспрямовану активність, протікання й ефективність якої залежать від процесу усвідомленої саморегуляції. Усвідомлена саморегуляція – це системно-організований процес внутрішньої психічної активності людини по ініціації, побудові, підтримці й керуванню різними видами й формами довільної активності [4, с. 5]. Саморегуляція має загальну, інваріантну для різних видів і форм довільної активності людини (у тому числі й спілкування) внутрішню функціональну структуру (визначення цілі, моделювання значимих умов, програмування виконавчих дій, контроль і оцінка результату, рішення про корекції системи саморегулювання). Прояв індивідуальної своєрідності життєдіяльності (поводження, діяльності, спілкування й т.д.) значною мірою залежить від індивідуальних особливостей усвідомленої саморегуляції - стилю саморегуляції. До таких індивідуально-типових особливостей саморегуляції, що визначає її стиль, відносяться індивідуальні особливості функціонування основних регуляторних процесів, а також, суб'єктно-особистісні властивості, які впливають на цілісний процес саморегуляції (самостійність, надійність, гнучкість, адекватність, усвідомленість). Успішність у нових видах і формах життєдіяльності залежить від здатності до самостійної усвідомленої побудови саморегуляції на основі нового змістовного матеріалу - загальної здатності до саморегуляції. Для розвитку ЗЗС необхідний розвиток наступних компонентів: 1) наявність повної функціональної структури процесів саморегуляції; 2) високий ступінь стійкості прийнятої мети; 3) внутрішній план взаємодії суб'єкта з відбиваною дійсністю; 4) уміння оперувати у внутрішньому плані інформацією; 5) мовний розвиток людини (розвиток вмінь внутрішньго діалогу). Вони повинні бути забезпечені і в педагогічному спілкуванні. Тому при підготовці до професійної діяльності і спілкування у майбутніх вчителів потрібно розвивати здібність до саморегуляції з урахуванням структури, а також стилю саморегуляції, враховуючи той факт, що саме саморегуляція у великій мірі буде сприяти успіху в педагогічній діяльності і спілкуванні на всіх їх етапах. стор.21 Замовити роботу
|