Висновок
Соцiальну адаптацiю бiхевiористи розумiють як процес соцiально-економiчних або органiзацiйних змiн в соцiальних вiдношеннях або культурi. Тут переважно iде мова про адаптацiю не iндивiда, а груп (Р. Xeнкі).
За Л.Фiлiпсом, адаптованiсть проявляється у:
прийняттi i ефективнiй вiдповiдi на соцiальнi очiкування, з якими зустрiчається кожен у вiдповiдностi зi своїм віком i статтю (наприклад, вiдвiдування університету i оволодiння навчальним предметом або вiдносини з однолiтками, а пiзнiше бiльш iнтимнi зустрiчi). Таку адаптованiсть Фiлiпс вважас вираженням комформностi до тих вимог, норм, якi суспiльство пред'являє до особистостi;
у бiльш специфiчному поняттi адаптацiя не зводиться просто до прийняття соцiальних норм; вона означає гнучкiсть i, ефективнiсть при зустрiчi з новими i потенцiйно небезпечними умовами, а також здатнiсть надавати подiям бажане для себе спрямування. Така адаптованiсть може спостерiгатись в усякiй дiяльностi. Адаптивна поведiнка характеризусться прийняттям рiшення, проявом iнiцiативи i точним визначенням свого майбутнього. Це (друге) розумiння соцiально-психологiчноi "адаптацii" особистостi викликає значний iнтeрec, оскiльки в ньому змiст, iдея активностi особистостi. Особистiсть, яка здiйснює переважно цю форму адаптацii, не вiдходить вiд проблемних ситуацiй, а використовуе цi ситуацii "для реалiзацii" своїх цiлей, такі люди caмi планують i творять своє майбутне.
Представники iнтеракцiонiстського напрямку на вiдмiну вiд бiхевiористiв розрiзняють поняття адаптацiя i пистосування. Так, Т. Шибутанi (1969) вiдмiчає, що кожна особистiсть характеризусться комбiнацiєю прийомiв, якi i дозволяють долати утруднення, i цi прийоми можуть розглядатися як форми адаптацii. Бiхевiористи ж в ycix випадках використовують термін пристосування, що є вираженням їх бiологiзаторського змiсту.
Добре адаптованою людиною вченi-психоаналiтики вважають ту людину, у якої продуктивнiсть, здатнiсть насолоджуватись життям i психiчна piвновага не порушенi. У процесi адаптацiї змiнюється не тiльки особистiсть, але й середовище, у результатi чого мiж ними встановлюеться вiдношення адаптованостi.
Сучаснi психоаналiтики, використовуючи введенi З.Фрейдом поняття "алопластичних" i "аутапластичних" змiн, вiдповiдно розрiзняюп, два рiзновиди адаптацi'i:
алопластична адаптацiя забезпечується тими змiнами в зовнiшньому світі, якi людина здiйснюе для приведення його у вiдповiднiсть зi своїми потребами;
аутопластична адаптацiя забезпечується змiнами особистостi (її структури, умінь, навичок), за допомогою яких вона пристосовується до середовища.
Г Гертманн дoдaє ще один вид адаптацi'i: пошук iндивiдумом такого середовища, яке сприятливе для функцiонування органiзму,
Психоаналiтики твердять, що людина адаптується до соцiального середовища, яке частково є результатом активностi попереднiх поколінь i її самої. Людина не тiльки бере участь у життi суспiльства, але й активно створює тi умони, до яких повинна адаптуватися. Усе більшою мiрою людина творить середовище сама. Cтpyктypa суспiльства, процес розподiлу працi i мiсце людини в суспiльствi разом визначають можливостi адаптацiї, а також (частково) i розвиток "Я". Структура суспiльства, зокрема, за допомогою навчання i виховання, визначаються, якi норми поведiнки з бiльшою можливiстю забезпечують адаптацiю, у цiлому психоанатiлична теорiя адаптацiї людини в даний час найбiльш розроблена. У її контексті вiдкрито ряд процесiв, за допомогою яких людина адаптується до соцiального середовища.
У вiтчизнянiй лiтературi зустрiчається бiльш широке розумiння соціальної адаптацiї: це процес змiн соцiальних, соцiально-психологiчних, морально-психологiчних, економiчних i демографiчних вiдношень мiж людьми, пристосування до середовища. Серед специфiчних особливостей соцiальної адаптацiї видiляють: активну участь свiдомостi, вплив трудової дiяльностi людини на середовище, активна змiна людиною результатiв своєї соцiапьноi адаптацiї вiдповiдно до соцiальних умов буття. Людське суспiльство є не просто адаптивною (як бiологiчне), а адаптивно-адаптуючою системою, оскiльки людська дiяльнiсть має перетворювальну природу,
Отже, соцiально-психологiчна адаптацiя є одночасно i процесом i результатом активного пристосування до середовища, що постiйно змiнюється за допомогою рiзних соцiальних засобiв, дiй, вчинкiв. Це компонент дiйового ставлення до свiтy, головна функцiя якого полягає в оволодiннi вiдносно стабiльними умовами i обставинами власного iснування. Враховуючи мipy вiдповiдностi мiж цiлями i результатами дiяльностi особистостi, можна розмежувати три рiзновиди адаптацiйних процесiв. Це адаптованiсть як справжня чи вiдносна гармонiйнicть мiж суб'єктивними цiлями i кiнцевими результатами, що супроводжуеться позитивним ставленням (оцiнкою, розумiнням, прийняттям) особистостi до навколишнього cвiтy i самого себе. Неадаптованicть - як бiльшою чи меншою мiрою усвiдомлена невiдповiднicть мiж цiлями i результатами дiяльностi, яка породжує амбiвалентнi почуття й оцiнки, але яка не справляє психотравмуючого впливу на особистiсть. При неадаптованостi дiє особливий мотив, який призводить до надситуативної активностi i полягає в специфiчнiй привабливостi дiяльностi з непередбачуваним результатом. Предметом захоплення стає межа мiж протилежно спрямованими дiями. Наприклад: у навчаннi - притягуюча грань мiж вiдомим i невiдомим; в творчостi - мiж можливим i неможливим; у ситуації ризику - мiж благополуччям i загрозою iснування; у спiлкуваннi - мiж вiдкритiстю i захищенiстю вiд iнших людей (А.В Петровський). Дезадаптивнiсть, як певна дисгармонiя мiж цiлями i результатами, яка є джерелом психічної напруги, внутрiшнього дискомфорту i нестабiльностi перебiгу психiчних процесiв.
Висока освоєність навколишнього оточення та усталенi темпи перебудови внутрiшнього свiтy студента об'єктивуються, як правило, в адекватнiй адаптацiйнiй взаємодії. Mipa функцiональної дезадаптивностi особистостi i piвень особистiсної тривожностi визначають її емоцiйну реакцiю на екстремальну (проблемну, стресову, критичну, фруструючу) ситуацiю, яка може бути рiзною за iнтенсивнiстю, з перемiнною спрямованістю.
До речi, болгарським психологом Г. Йоловим (1975) встановленi чотири piвні поведiнки людини в критичнiй ситуації :
- морально-психологiчна капiтуляцiя;
- неприйняття встановлених норм i протидiя та порушення їx;
- соцiально-дисгармонiйний тип поведiнки;
- розвиваюча поведiнка
В учнiвському середовищi робота з метою подолання тривожностi може здiйснюватись на таких рiвнях:
навчити студентів використовувати такі прийоми, якi дозволяють опановувати станом тривоги;
розширення функцiональних та операцiйних можливостей, формування необхiдних навчальних умінь i навичок, якi дозволяють досягати кращих результатiв. Для цього насамперед необхiдно створити максимально сприятливi умови для кожного учня при перевірці знань;
корекцiя особистicних проявiв, зокрема, самооцiнки i мотивації
У роботi з студентами, для яких характерна тривожнiсть як стiйке особистiсне утворення соцiальний педагог може використовувати такі прийоми колекційної роботи:
1. "Переiнтерпретацiя" симптомiв тривожностi. Часто студентів з пiдвищеною тривожнiстю деморалiзують першi ознаки появи цього стану. У багатьох випадках корисно розповiсти, пояснити їм, що це ознаки готовності людини дiяти (ознаки активацii), їх переживає бiльшiсть людей i вони допомагають вiдповiсти, виступити краще. При тренуванні цей прийом може допомогти учневi подолати певнi стереотипи.
2. "Налаштування на певний емоцiйний стан". Учневi пропонусться подумки пов'язати схвильований тривожний емоцiйний стан з однiєю мелодiєю, кольором, пейзажем, певним характерним жестом; спокiйний, розслаблений - з iншим, а впевнений, "спонукальний" - з третім. При сильному хвилюванніi спочатку згадати перший, потім другiй, потiм третiй, повторюючи останнiй декiлька разiв.
3. "Приємна згадка". Студенту пропонують уявити ситуацiю в котрiй він вiдчув повний спокiй, розслаблення, i якомога яскравiше намагатись згадати вci вiдчуття, уявити ситуацiю.
4. "Використання ролi". У важкiй ситуації студенту пропонується яскраво уявити собi образ для наслiдування (наприклад, улюбленого кiногероя), увiйти в його роль i дiяти, перебуваючи "в його образi". Цей прийом особливо ефективний для юнакiв.
5. Контроль голосу i жестiв. Учневi пояснюють, як за голосом i жестами можна визначити емоцiйний стан людини. Розповiдають, що впевнений голос i спокiйнi жести можуть мати зворотнiй вплив -заспокоювати, надавати впевненостi. Вказують на необхiднiсть тренування перед дзеркалом i "глядачами", наприклад, при пiдготовцi до семінарів
6. "Усмiшка". Навчання цiлеспрямованому управлiнню м'язами обличчя. Студенту дають ряд стандартних вправ для розслаблення м'язiв обличчя i пояснюють значення посмiшки для зняття нервово-м'язового напруження.
7. "Дихання". Розповiдають про значення ритмiчного дихання, пропонують способи використання дихання для зняття напруги, наприклад, робити видих вдвiчi довшим, нiж вдих; у випадку сильного напруження зробити глибокий, глибокий вдих i затримати дихання на 20-30 сек.
8. "У явне тренування". Ситуацiї, якi викликають тривогу, заздалегiдь уявляються з yciмa деталями, важкими моментами, що викликають переживання; ретельно продумується своя поведiнка.
9. "Репетицiя". Програвання з учнями ситуацiй, якi викликають тривогу. Наприклад, студент нiби вiдповiдає, а психолог грає роль "суворого учителя", "насмiшкуватого студента" ретально вiдпрацьовуючи дiії учия.
10. "Доведення до абсурду". У процесi бесiди, апрiорно спокiйних "ситуацiях студенту пропонується грати дуже сильну тривогу, страх, але робити це пустуючи.
11. "Переформулювання завдання". Вiдомо, що одним iз моментів, який заважає результативнiй дiяльностi тривожних людей, є те, що вони зосереджуються не тiльки на його виконаннi, але переважно на тому, як вона виглядає збоку. У зв'язку з цим необхiдно тренувати умiння формулювати мету cвоєї поведiнки в тiй чи iншiй ситуацii, повнiстю абстрагуючись.
Ці прийоми ефективнi в корекцiйнiй роботi з тими учнями, для яких характерною є вiдкрита форма тривожностi.
Певну роль у подоланнi дезадаптованостi могли б вiдiгравати так званi методи групової роботи, або соцiально-психологiчний тренінг спiлкування.
Одна з головних особливостей соцiально-психологiчного тpeнінry полягає в тому, що він завжди має груповий характер, тобто здiйснюеться в формi групової взаемодii. Основним змiстом комунiкацiй у групi тpeнінry є сфера мотивiв людини, коло її потреб. 3авдяки колективному обговоренню, самоаналiзу в учасникiв з'являється можливiсть усвiдомити справжнiй смисл своїх дiй, побачити себе збоку, проаналiзувати власнi переживання та суб'ективнi уявлення.
Ефективнiсть такого процесу забезпечусться груповим феноменом. Насамперед, це можливiсть одержати зворотний зв'язок i пiдтримку з боку людей, яких непокоять аналогiчнi проблеми i переживання. У такiй групi люди вiдчувають себе прийнятими й активно приймають iнших, користуються довiр'ям групи i довiряють caмi, пiлкуються про iнших i caмi вiдчувають пiклування про себе. В умовах групи учасник може випробовувати рiзнi стилi спiлкування, засвоювати i вiдпрацьовувати рiзнi навички взаемодїї вiдчувати при цьому психологiчний комфорт i захищенiсть. Груповi заняття дають можливiсть iдентифiкувати себе з iншими; група значною мiрою полегшує самоаналiз i саморозкриття. умiння i навички, якi формуються у штучно створених умовах, допомагають ефективно долати труднощi мiжособистiсних стосунків у життi. Але в практицi навчально-виховної роботи цей метод поки що не набув помiтного розширення, в основному через його непристосованiсть до вiкових особливостей. А потреба в подiбнiй роботi вiдчувасться велика. Уже в пiдлiтковому вiцi (не говорячи про юнацький) вiдбувасться звикання з певною роллю, що значно ускладнюс процес спiлкування та формування провiдних якостей особистостi.
стор.60