Вступ
1. Поняття спілкування як виду комунікативної діяльності
2. Функції спілкування
3. Види спілкування
4. Невербальні засоби спілкування, їх характеристика
5. Вербальні засоби спілкування
Висновки
Список використаної літератури

Висновки
Отже, з вищесказаного можна зробити наступні висновки:
Спілкування – це перш за все комунікація, тобто обмін інформацією потрібною для учасників спілкування.
Комунікація повинна бути ефективною, має сприяти досягненню мети учасників спілкування. Всі засоби спілкування поділяються на дві великі групи: вербальні (словесні) і невербальні.
Невербальна поведінка людини нероздільно пов’язана з її психічними станами і служить засобами їх вираження. В процесі спілкування невербальна поведінка виступає об’єктом пояснення не сама по собі, а як показник прихованих для безпосереднього спостереження індивідуально-психологічних і соціально-психологічних характеристик особистості. Спілкування – складний процес взаємодії між людьми, що полягає в обміні інформацією, а також у сприйнятті і розумінні партнерами один одного. Суб'єктами спілкування являються живі істоти, люди. У принципі спілкування характерне для будь-яких живих істот, але лише на рівні людини процес спілкування стає усвідомленим, зв'язаним вербальним і невербальним актами. Людина, що передає інформацію, називається комунікатором, що одержує її – реципієнтом.
У характеристиці спілкування важливими є його функ¬ції. Б. Ломов виділяє три групи таких функцій — інформаційно-комунікативну, регуляційно-комунікативну та афективно-комунікативну.
Інформаційно-комунікативна функція охоплює процеси формування, передання та прийому інформації. Реалізація цієї функції має кілька рівнів. На першому здійснюється вирівнювання розбіжностей у вихідній інформованості лю¬дей, що вступають у психологічний контакт. Другий рівень — передання інформації та прийняття рішень. На цьому рівні спілкування реалізує цілі інформування, навчання та ін. Тре¬тій рівень пов'язаний із прагненням людини зрозуміти ін¬ших. Спілкування тут спрямоване на формування оцінок досягнутих результатів (узгодження — неузгодження, по¬рівняння поглядів тощо).
Регуляційна-комунікативна функція полягає в регуляції поведінки. Завдяки спілкуванню людина здійснює регуля¬цію не тільки власної поведінки, а й поведінки інших лю¬дей, і реагує на їхні дії. Відбувається процес взаємного нала¬годження дій. Тут виявляються феномени, властиві спільній діяльності, зокрема сумісність людей, їх спрацьованість, здійс-нюються взаємна стимуляція і корекція поведінки. Регуляційно-комунікативну функцію виконують такі феномени, як імітація, навіювання та ін.
Афективно-комунікативна функція Характеризує емоцій¬ну сферу людини. Спілкування впливає на емоційні стани людини. В емоційній сфері виявляється ставлення людини до навколишнього середовища, в тому числі й соціального.
Комунікативна взаємодія людей відбувається пере¬важно у вербальній (словесній) формі — в процесі мовного спілкування. Його особливість полягає в тому, що воно за формою і за змістом спрямоване на іншу людину, включене в комунікативний процес, є фактом комунікації. Вербальна комунікація може бути спрямована на окрему людину, пев¬ну групу (чи навіть не мати конкретного адресата), але в будь-якому разі вона має діалоговий характер і являє собою постійні комунікативні акти.
Відомий психолог Б. Ананьєв підкреслював, що комуніка¬тивний процес не може бути повним, якщо суб'єкт не вико¬ристовує невербальні його засоби. Невербальне спілкування цінне тим, що воно виявляється, як правило, підсвідоме та мимовільно. Людина «зважує» свої слова, але не може контро-лювати міміку, жести, інтонацію, тембр голосу тощо. Кожен з цих елементів спілкування «сигналізує» співбесіднику про правильність сказаного словами чи «підказує» сумнів у них.

стор.33